Восени 2015 року перебрався з речами до Києва, знайшов місце під оренду, осів на лівому березі. Змінив локацію ще пару разів через те, що на попередньому місці ставало мало місця, аби розкласти привезені декілька тон різного залізяччя (інструмент та запасні частини, якими обростають майстри з плином часу). За час роботи у Києві власна «телефонна книжка» наповнилася декількома сотнями нових контактів (колеги-майстри, автомагазини, СТО з усієї України). У листопаді 2021 року закінчив обладнання майстерні повноцінною системою опалення, а далі вторгнення рашистів, «неначасі», нові більшовицькі «експропріатори», нова «залізна завіса», переїзд на свободу, зелена Варшава, неймовірно привабливе жіноче товариство (особливо вразили літні панянки у капелюшках, шаликах, модному вбранні). Єдиний недолік, який кидався в очі одразу – неймовірна кількість жінок з цигарками. - Фото: для уважних до деталей.
Загальне враження від Польщі: Україні до Польщі – як до неба (відповідно й Києву до Варшави). Це незважаючи на те, що сама по собі Польща досить помірковано небагата країна, але саме ця країна була для мене уособленням того можливого українського майбутнього, яке не відбулося. Зокрема і через те, що замість «чорноволів» ми впродовж тридцяти двох років обирали гречку та чотиричінесудимих легітимних лідорів.
Як виявилося, син мого приятеля орендував з другом квартиру у центрі Варшави, відповідно хлопці запросили до себе. Вони орендували двокімнатне помешкання на Алеї Солідарності, займали одну кімнату, ввечері «шпилилися» у танчики, інша спальня була незадіяною. Запропонував їм сплатити половину оренди, на що ті відмовилися, сказали досить третини, на тому і зупинилися. За час перебування у зовні привітній Варшаві подав заявку на участь у програмі від уряду Канади (CUAET), отримав схвалення, пройшов потрібні перевірки та інші процедури. Щоб не нудьгувати під час очікування вирішив себе задіяти роботою, пройшовся по деяких СТО Варшави різного рівня, починаючи від «шарашкіна контора» до дилерських. Пам’ятаю, що на дилерському сервісі Toyota зустріли ввічливо, але досить прохолодно. Таке враження, що на нашого брата дивляться якось чи то з недовірою, чи то з підозрою. Не став вбивати далі час цими обходами, натомість спробував побувати у визначних місцях Варшави, які сам собі підшукав.
Займався підготовкою до переїзду, пошуком лояльної канадійської провінції для старту, пошуком роботодавців, вів переписку з HR компаній (не Онтаріо/Торонто, не Британська Колумбія, не Монреаль/Квебек). Пріоритет був за Атлантичною Канадою (чотири провінції) та Калгарі/Альберта. З огляду на власний досвід, описаний у попередній частині, обирав такі професії/роботи для початку: 1) Водій вантажівки («далекобійник» на маршрут Канада-США-Канада) у провінції Манітоба та одній з чотирьох атлантичних провінцій.
2) Автомеханік важкої автомобільної, будівельної техніки (ремонт вантажівок, автобусів, бульдозерів, тощо). Отримав впродовж 10 днів приблизно 12 запрошень на роботу. Географія – всі провінції Канади від Сходу на Захід, обирай будь-яку. З-поміж усіх вакансій це найбільш важка, але й найбільш оплачувана (28-60 CAD на годину, залежно від провінції, наявності ліцензії).
3) Автомеханік (загального напрямку, легкові автомобілі) – декілька пропозицій, але точно менша кількість, аніж по важкій техніці.
4) Майстер з ремонту АКПП (у Північній Америці це називається «будівельник автоматичної трансмісії»): дві пропозиції (Монктон/Атлантика та Калгарі/Альберта). Тобто найменше з інших можливих.
Займався підготовкою до переїзду, пошуком лояльної канадійської провінції для старту, пошуком роботодавців, вів переписку з HR компаній (не Онтаріо/Торонто, не Британська Колумбія, не Монреаль/Квебек). Пріоритет був за Атлантичною Канадою (чотири провінції) та Калгарі/Альберта.
Просто цікаво. І які перспективи іміграції по провінційних програмах Нью Брансвіка? З того що видно через інтернет, найбільш підходяща (New Brunswick Skilled Worker Stream, але вона переповнена і закрита з травня 2024. Чи чекатимеш окремої української програми?
Займався підготовкою до переїзду, пошуком лояльної канадійської провінції для старту, пошуком роботодавців, вів переписку з HR компаній (не Онтаріо/Торонто, не Британська Колумбія, не Монреаль/Квебек). Пріоритет був за Атлантичною Канадою (чотири провінції) та Калгарі/Альберта.
Просто цікаво. І які перспективи іміграції по провінційних програмах Нью Брансвіка? З того що видно через інтернет, найбільш підходяща (New Brunswick Skilled Worker Stream, але вона переповнена і закрита з травня 2024. Чи чекатимеш окремої української програми?
Після війни дуже багато наших співвітчизників захочуть залишитись в Канаді і США. Щось підказує, що для тих, хто інтегрувався, отримав роботу і сплачує податки буде якась спрощена процедура легалізації.
Переліт (план) 1) Варшава – Париж (Орлі). До наступного трансатлантичного рейсу близько 4 годин.
2) Париж (Орлі) – Монреаль. У Монреалі потрібно отримати відкритий дозвіл на роботу. За попередньою інформацією тривалість процесу отримання документів могла сягати 2-4 годин, тому досвідчені люди радили закладати 5-6 годин, щоб встигнути на наступний рейс, по Канаді (навіть, якщо рейси прильотів трохи б запізнювалися).
3) Наступний рейс (Монреаль-Монктон) запланований через 21 годину після прильоту (кращих варіантів не було).
Отже, чим запам’ятався Париж (Орлі).
Момент перший: якесь донецькомовне хамло здавало багаж і визвірялося на чорнявих «нєрускіх» франкофонів, які приймали та реєстрували багаж. Хамло злилося, бісилося: «Ну что ви нє понімаєтє, вам же рускім язиком об’яснілі!!!» Працівники аеропорту намагалися щось пояснювати англійською, до діалогу долучилися інші пасажири і якось допомогли порозумітися. Взагалі то конфліктом пахло у повітрі і я був дуже здивований терпінню цих «нєрускіх», припускав що поліція зараз упакує донбасяніна і він нікуди не полетить разом з родиною. Примітка від автора: якби на місці донбасяніна було бидло з Закарпаття – моя позиція та ставлення лишилися б незмінними.
Момент другий: мій літак з Варшави спізнився на годину з вильотом. Тобто між рейсами лишалося близько трьох годин. Відповідно автор був «трошки на нервах». Незважаючи на перипетії, на моє запізнення, на хамовитого донбасяніна, Париж-Орлі нікуди не поспішав. Тобто ти весь знервований і біжиш, а тобі на стійці реєстрації кажуть щось на кшталт: «Не нервуйте, не варто поспішати, встигнете, розслабтеся». Далі біжиш, шукаєш свою посадку і знову….ніхто нікуди не поспішає. А тут ще й якийсь «дядько» щось бренчить на фортепіано і тебе починає «накривати, брати за душу». Я б сказав, що Париж-Орлі мені видався таким собі переходом зі Старого Світу в Новий Світ, як дві тектонічні плити. Цілком можливо, що ці тектонічні плити насправді розташовані трохи раніше на Схід, десь по межі совєцької зони окупації 1945 року (не мав нагоди детально вивчити).
Момент третій: родзинка на тістечко. Пілоти прибули ледь не перед відправленням літака (майже всі пасажири вже були всередині салону). Вразило те, що ніякої метушні не помітно, наче й летіти мали б за якісь лічені хвилини, а пілоти не поспішають, суцільний релакс та впевненість. У салоні пасажирів обслуговували не звичні 25-річні замуштровані «кріпаки-фотомоделі» компанії Ігоря Валєріча, а цілком собі звичайний персонал пересічної зовнішності, у віковому діапазоні 45+ Мова англійська, французька.
Загальний час польоту 7+ годин. Вилетіли десь о 14+ годині дня, прилетіли приблизно о 16+ годині (за місцевим).
Куда пашол? Стоять у красной лінії, нє заступать, подходіть по-одному. Содєржимоє кошелька викладивайтє на стол, сумкі ставьтє на рентгєн! Оружиє-наркотікі пєрєвозім? С какой целью слєдуєтє в росію? На какой срок прібилі?
Ой ні, це ж не сюди!
Після виходу з літака пасажири прямували у великий зал, де стояли «банкомати» (термінали).
Це початок митного контролю, процес максимально роботизований.
Обираєш потрібну комбінацію, наприкінці процесу отримуєш роздрукований «чек». Прямуєш з ним до віконечка одного з прикордонників, в «чек» ставлять печатку (дату прибуття). І далі проходиш в наступну частину аеропорту. Громадяни України рухались до приміщення, у якому видавали дозволи на роботу терміном на три роки. Оскільки потрібний за умовами програми CUAET медогляд пройшов у Європі, то хвилин за 15-20 отримав відкритий (без обмежень) дозвіл на руки. Інша частина громадян України лишилася очікувати, бо результатів медогляду не мали, процедура тривала довше.
P.S. У офісі де виробляли дозволи на роботу знову почув знайоме: «Ну что ви нє понімаєтє? Я же вам же рускім язиком об’ясняю!» М-да...Яка ганьба, який сором...
Пішов шукати свою сумку на стрічці. Багаж був знятий та стояв на підлозі. Періодично до багажу у різних кутках зали підводили службову собаку попрацювати. Фактично це був єдиний елемент перевірки та «шмону» речей за весь період перебування у аеропорту.
Написав у месенджерах пару рядків родичам, які за мене тримали кулаки, трохи потинявся та пішов на вихід з митної зони. На виході стояла пара прикордонників, віддав їм роздрукований у першій залі «чек» та пішов гуляти аеропортом. Часу до наступного рейсу попереду було багато, потрібно було себе чимось задіяти.
Зібрався пошукати заклад харчування, щоб повечеряти. Знайшов на карті неподалік аеропорту ресторан на відстані менше кілометра. Почимчикував туди. Місцевий час приблизно 21+. Прийшов на місце, а там замість ресторану ворота якоїсь «бази», ззовні коло воріт прогулювалися чоловік та жінка (40+) у світловідбиваючих жилетах. Підійшов до них, поцікавився закладом який шукав, отримав відповідь що на цій локації такого немає, можливо помилився. Найближче що є – Макдональдс. Хлопчина запустив навігатор, навпростець до нього приблизно 800 метрів, але хіба пролетіти птахом. Насправді, якщо йти пішки, то 2+ кілометри. Зробив фото карти з його телефону, зберіг, подякував, відійшов вбік до невеличкої альтанки, яка ймовірно використовувалась персоналом у якості «курилки». Присів перепочити, подумати йти до того Макдональдса вздовж автомагістралі 2 кілометри чи може не варто!? І тут підходить чоловік, з яким щойно спілкувалися. Питає хто я, звідки прилетів до Канади? Відповідаю, мовляв українець, з України. Чоловік просить зачекати на місці, каже: «Зараз я принесу тобі поїсти!» Подякував йому, кажу що маю кошти оплатити це. Він категорично відмовляється щось продавати, наполягає «Це безкоштовно!» Хвилин за 5-7 повертається з білим пакетом, протягує, каже «Тримай, Welcome to Canada!» … Просидів у тій курилці хвилин зо двадцять. Надворі +2, підняв голову, дивлюся на чисте зоряне небо, вкидаю до рота холодний пиріжок з картоплею, заїдаю сиром, запиваю водою, потім якісь тістечка і… реву. Мене «накриває», приходить усвідомлення що таки нарешті після 48+ років втік з ненависного, огидного «совка». Не можу пояснити, чому такого відчуття не було у Європі, але саме у той вечір під зоряним небом Монреаля вперше відчув себе по-справжньому вільним та у безпеці. Дивина та й годі!? Після вечері відчув, що почало «розвозити», додавалася втома моральна, фізична. Швидко повернувся до приміщення аеропорту, знайшов закуток де й зміг прикрити на якийсь час хоча б одне око. … Доречним буде згадати, що у якійсь мірі на цей тривалий шлях автора надихала історія океанографа Станіслава Курилова (на відео з 10:30)
На фото: карта (шлях до Макдональдса), про яку писав на початку.
Часу на умовно спокійну нічну перерву було небагато, оскільки о 04:00 затріскотіли металеві ролети усіляких навколишніх кав’ярень аеропорту. Розплющивши очі остаточно десь о 04:15 побачив, що до мережевих фастфудів вишикувалися черги перших клієнтів. Рух був такої активності, як у ранковий час між 6 та 7 годинами на київському залізничному вокзалі. Пару годин почитав новини, згодом і собі сходив попоїсти. Лишалися якісь лічені години до наступного рейсу, який мав довезти до кінцевої точки призначення, щонайменше на найближчі декілька років.
був у європі... був у штатах. Круто. У штатах трохи знаю медицину з середини (це була мета візиту) - також круто, але є проблеми.
Хотілося б виїхати, але... Праві ті, хто тут питають "а що будеш робити через 10 років?". Бо або відразу взлетіти, або... Що таке випасти з життя на тривалий час за станом здоров'я - нажаль, вже знаю. І хто зна що може ще і коли статися.
Тому що тут залишатися, що кудись їхати з цієї клоаки - чиста лотерея.
Часто помічаю коментарі про «цінності» на кшталт грошей, барахла, бізнесової діяльності, «вигідно/невигідно», «а що очікує на чужині?», ще щось схоже… Думки складаються наступні: Ми говоримо українською, але різними мовами.
Раз вже торкнулося про це, маю ще світлину з аеропорту. Розкажу читачу історію про червоний рюкзак, той який у центрі фото. 24 лютого 2022 року впродовж дня той наплічник комплектувався аптечкою, джгутами, голкою/ниткою, пакетом документів, засобами особистої гігієни. Паралельно у той же день було зібрано приблизно 300+ кілограмів власного інструменту. Все це добро мало бути завантажене у машину, попередньо «задуту» (пофарбовану) зеленою фарбою, для використання у якості пересувної ремонтної майстерні на колесах. Але ж, як виявилося, навіть у той критичний момент країни, що радикально мінялася на очах, «правда була неначасі». … Як можна побачити тепер, той червоний рюкзак «з якоїсь дивної причини» виявився за океаном. Що ще читач хоче почути про «М» - Мотивацію? Іншої правди у мене для вас немає. І, як казав колись тричінесудимий: «Остальноє додумайтє самі!»
В автора точно є певний талант до написання пригодницько-публіцистичних творів. Дякую за відвертість. Цікаво читати.
Промайнув час очікування у Монреалі, потрібно було знайти ту частину аеропорту, яка працює на локальні напрямки.
Відповісти
Поперед.
Зміст
Наступ.
Гілками
