Зібравши всі нехитрі пожитки докупи попрямував на вихід, де віддав "чек з митного супермаркету" двом працівникам прикордонної служби. Після цього моменту процес проходження митного та прикордонного контролю можна вважати завершеним.
Все на чесному слові, тобі довіряють, принаймні один раз (але перевіряють технічними засобами, яких ти не бачиш). Якщо не граєш у "подвійну гру", не везеш нічого забороненого - перейматися немає за що.
Особисті речі, які весь час були зі мною, готівкові кошти - ніхто не перевіряв, ніякого "шмону" не було. Переважну частину часу ти знаходишся наодинці сам з собою, зі своєю совістю. Взаємодія з персоналом - мінімальна, наче і немає його. Відчуття - саме такі.
Далі пройшовся трохи аеропортом Монреаля. Підключився до інтернету, відписав членам групи підтримки, які переживали за мене, про те що дістався чергового пункту призначення.
Порозглядав "що тут і як зроблено", як влаштовано. "Повтикав" на табло, які раніше бачив хіба що у фільмах. Це все було на відстані витягнутої руки, поруч.
Вже хотілося їсти і спати. У аеропорту у вечірній час працювали лише якісь забігаловки з переважно фастфудом, а хотілося чогось нормального. Знайшов пошуком ресторан де нібито можна було нормально повечеряти. Накинув сумку на плече і вийшов у місто. Ресторан був позначений неподалік, на відстані до кілометра.
Насправді - ніякого ресторану не було. На тому місці розташована компанія, що забезпечувала харчуванням пасажирів літаків. Побачив "прохідну", де стояли охоронці (білява жінка та канадієць африканського походження). Підійшов, спитав ("на пальцях") "як пройти у бліжайшу бібліотєку?" Ті кажуть, мовляв вибачай, але ресторану тут немає. А ти сам с какова района? Питають звідки ти? Кажу, з України. ... До слова, варто згадати: Станом на жовтень 2022 року канадійці ще не дуже добре були обізнані з українцями, тому майже всі нас жаліли. Звісно вдячний їм за це, але завжди було ніяково, зазвичай не акцентував увагу на своєму походженні. Приймайте мене за моїми якостями, здібностями, знаннями і все, без зайвого жалю. ... Питаю далі у канадійця африканського походження, де можна знайти альтернативу ресторану? Той відкрив карту, знайшов Макдональдс. Візуально його видно, метрів за 800. Але! Він по той бік швидкісного шосе. І щоб потрапити до нього потрібно було проїхати машиною чи то 1.8 кілометри, чи то 3.8. Тобто десь тут починалися ці приколи Північної Америки, коли без авто ти ні туди, ні сюди. Перейти пішки швидкісне шосе - не краща ідея. Машин там багато, та й виглядало це чимось схожим на міст на палях. Одним словом, у голові з'явилася лише єдина думка, подібна до: "Шота я очкую, Славік!".
Подякував цим канадійцям за підтримку України, за допомогу та й вирішив швендяти в бік аеропорту, знайти якийсь генделик там, пити чай та лягати сідати спати у якомусь кутку. Кидаю сумку на плече, щоб іти. Тут мене притримує афроканадієць, каже зачекай, побудь тут на місці, зараз моя напарниця принесе тобі їжі. Нікуди не йди. Подякував йому, кажу що можу заплатити за це, мені не потрібно задурно. Той відповідає, "нічого не треба, просто зачекай декілька хвилин"...
На фото: маршрут до Макдонадьдса, до якого так і не потрапив.
Невдовзі тітка повернулася з пакетом, віддала його чорнявому напарнику. Той протягує мені, каже "це тобі, ласкаво просимо до Канади". Подякував йому, забрав пакет, пішов до альтанки, яка поруч і за всіма ознаками виконувала роль курилки.
Надворі темно, вітру немає, однак лише +2 (точно не спека). У пакеті була півтора/два-літрова пляшка негазованої води, якісь сирки, тістечка, пиріжки, твердий сир і прочая просрочка, яку звісно потрібно було викинути, але ці падлюки вирішили віддати мені щоб отруїти і подивитися шо получиЦЦя.
Поклав сумку та наплічник на лавку, стою, жую холодні несмачні пиріжки, запиваю все це водою, дивлюся на літаки, які заходять на посадку. Єдина думка у голові: Чому так? Ну чому так? Чому вони не кажуть: "Ах ти супа захотЄла? А ЗАлуком ти сходіла? Чому вони не гавкають один на одного? Чому ці прості роботяги у оранжевих жилетках та робочих ботах "приємніші на дотик", аніж ота зарозуміла доглянута бидлоеліта десь коло "Гуліверу" чи на парковці Бесарабки?
З моїх очей котяться сльози.
Після імпровізованої вечері "сухпаями" надмірна втома нагадала про себе, ноги почали "підламуватися" і я зрозумів, що потрібно швидко дістатися якогось сідала чи лежанки, допоки мене "не зрубало" остаточно.
Сумку на плече і рухаюсь в напрямку будівлі аеропорту. Хвилин за 10 був всередині.
Непоганий закуток примітив коло однієї з кафешок (вночі воно зачинене, люду поруч було обмаль). У закутку - електричні розетки, відповідно маючи вільний доступ до інтернету - сиди собі, вбивай час до наступного рейсу. Сумку підкотив під ноги, наплічник - поставив на крісло, так щоб можна було притулитися до нього головою і контролювати, якщо якийсь злодій захоче "приробитЬ ноги". Десь так і "кімарив", впродовж декількох годин.
У глибинах свідомості майоріло три думки:
Перша - "Я нарешті зробив це!"
Друга - "Тепер підарашка далеко, просто неймовірно далеко!"
Третя - "Зелені більшовики та новий совок, який вони розбудовують, тепер так само далеко як і підарашка!" ... (Заснув...)
Непоганий закуток примітив коло однієї з кафешок (вночі воно зачинене, люду поруч було обмаль). У закутку - електричні розетки, відповідно маючи вільний доступ до інтернету - сиди собі, вбивай час до наступного рейсу. Сумку підкотив під ноги, наплічник - поставив на крісло, так щоб можна було притулитися до нього головою і контролювати, якщо якийсь злодій захоче "приробитЬ ноги". Десь так і "кімарив", впродовж декількох годин.
У глибинах свідомості майоріло три думки:
Перша - "Я нарешті зробив це!"
Друга - "Тепер підарашка далеко, просто неймовірно далеко!"
Третя - "Зелені більшовики та новий совок, який вони розбудовують, тепер так само далеко як і підарашка!" ... (Заснув...)
Я вибачаюся, але дійсно не розумію. Маю наочні випадки виїзду усілякими схемами. Людям хватає клепки мовчати, не відсвічувати і допомагати донатами. В моїй сім'ї вже є загиблий. Вам до нього як до неба рачки. Абсолютно охєрєнний чоловік 40 років, що мав гарні кар'єру і сім'ю. Ваші пости тригерять. Не думаю, що ви це не розумієте
Серце у людини, яка значну частину свого життя прожила у "совку", тьохкало та вистрибувало назовні.
Чергове осіннє загострення? Совок у тебе в голові. Значну, це значить більшу, а в тебе на момент розвалу совка ще пубертатний період не завершився. Та й загалом тема стає циклічною, про переїзд ти вже розповідав, про Мак здається я теж читав. Давай щось цікаве, де побував за рік, що нового для себе відкрив? Чи отримав ліцензію механіка? Живеш далі в підвалі чи нарешті винайняв повноцінне житло?
Я вибачаюся, але дійсно не розумію. Маю наочні випадки виїзду усілякими схемами. Людям хватає клепки мовчати, не відсвічувати і допомагати донатами. В моїй сім'ї вже є загиблий. Вам до нього як до неба рачки. Абсолютно охєрєнний чоловік 40 років, що мав гарні кар'єру і сім'ю. Ваші пости тригерять. Не думаю, що ви це не розумієте
ТС, судячи з його дописів у всіх без винятку темах, має якійсь психічний розлад. Це звісно не виправдання його висєрам, по другому я його дописи назвати не можу. Чомусь поки не почалась повномасштабка і з рашкою дружив, працював там, подаки платив, потім тут, бізнес типу мав. А як тільки смаленим запахло, то одразу Україна йому не така.
ТС, судячи з його дописів у всіх без винятку темах, має якійсь психічний розлад.
Тут ще один цікавий момент . Бо якщо тут всім зрозуміло що він іпанутий із своїми думками . То там теж саме , люди це розуміють , та відчувають . І такого придурка або посилають , або ігнорять . Бо , що тут , що там прогрузи однакові для усіх Взагалі не зрозуміло як його хтось може витримати . І те що він звалив , це в якійсь мірі милосердя з його боку , по відношенню до людей які тут . Я його давно забанив , але його висери в цитатах бачу
я щось пропустив чи таки дійсно ТС почав свою історію спочатку?
Три роки тому, 31 жовтня 2022.
Три роки тому, 1 листопада 2022.
На момент підготовки до кількох перельотів зібрав інформацію про досвід інших людей. Для отримання дозволу на роботу у першому аеропорту прибуття та пересадки на інший рейс у когось йшло 2 години, у когось 4, найбільше 6. Плюс потрібно було врахувати фактор можливого запізнення літака на трансантлантичному перельоті (погода чи інші причини). Відповідно безпечний час між рейсами мною було визначено у 6 годин чи більше. Був ще один варіант для поїздки, по землі, потягом. Навіть коштувало б дешевше на якусь сотню/півтори. Але! Людині яка англійську знає на рівні "Cafe", "Speed sensor" та й то, щоб прочитати "на паркані написане", але не почути, ще й опинитися у франкомовному місті, шукати залізничний вокзал - це було б більше, ніж квест. Тому варіант потягу було відкинуто на старті. Тільки літак, який найменш травматично перенесе мене на тисячу кілометрів в бік Атлантичного океану. Рішення ухвалено.
Найближчий рейс - через 21 годину після прибуття з Європи. У аеропорту чи поруч був якийсь готель. Однак не бачив у цьому практичного сенсу через те, що боячись заснути і пропустити свій рейс - це було б капець як прикро. Саме тому було прийнято рішення нікуди не рипатися, пересидіти між рейсами на місці і у напівсонному стані почимчикувати до пункту призначення. А там вже буде-як буде, як карта ляже.
Досидів на місці ночівлі майже до 11 ранку, почав рух в бік "автобусів приміського сполучення".
Одна з тих пропелерних маршруток перенесе до місця майбутньої домівки, до місця мого другого народження (після ментальної смерті у віці 48+).
Вперед до мети, поїхали!
За якихось півтори/дві години по тому...
День народження виявився сонячним, теплим та привітним.
Одна з тих пропелерних маршруток перенесе до місця майбутньої домівки, до місця мого другого народження (після ментальної смерті у віці 48+).
Викликайте санітарів.
Аеропорт прибуття. Примітка: фото зроблене після 2022 року.
Аеропорт прибуття.
Всередині
Аеропорт прибуття.
Забрав речі з транспортерної стрічки, вийшов у місто.
Відповісти
Поперед.
Зміст
Наступ.
Гілками
Значну, це значить більшу, а в тебе на момент розвалу совка ще пубертатний період не завершився. Та й загалом тема стає циклічною, про переїзд ти вже розповідав, про Мак здається я теж читав. Давай щось цікаве, де побував за рік, що нового для себе відкрив? Чи отримав ліцензію механіка? Живеш далі в підвалі чи нарешті винайняв повноцінне житло?
Взагалі не зрозуміло як його хтось може витримати . І те що він звалив , це в якійсь мірі милосердя з його боку , по відношенню до людей які тут . Я його давно забанив , але його висери в цитатах бачу
та й то, щоб прочитати "на паркані написане", але не почути, ще й опинитися у франкомовному місті, шукати залізничний вокзал 
- це було б більше, ніж квест.
