Тут ти покращився, Віталій, однозначно покращився. Бачу життя стабілізувалося, нервувати ймовірно менше став ніж раніше, час собі почав приділяти. Що тут сказати? Тільки одне, молодець!
Не те що я, з моєю дрищавою конституцією. (мова про будову тіла, а не основний документ країни)
По іншому, по життєвому, заперечення якісь маєш? Які твої думки? Маю на увазі відношення громадян до збереження власної країни? Той же приклад про нас і ізраїльтян?
Марафона невсратості тут немає, як і рекламних щитів на узбіччі про Трюдо Карні який поклав голіруч асфальт, недоїдаючи скумбрію.
Політична реклама чи б то пак інформація про роботу депутатів вкидається у вигляді брошур в поштову скриньку. І перед виборами з дощок розтяжки досить невеликі на кілках у землю встромлені стоять. Ото майже вся агітація. Жодного разу не бачив дитячого майданчика, "збудованого за сприяння Омельченка" чи чогось схожого. Не знаю добре це чи погано. Мені видається як нормальний стан речей.
Історії від "Г+Г" справді люблю...шоП пАржАть
Зворотній бік медалі.
Країна то - двомовна.
Люблю спостерігати, як прихильники толіка шМарія та інші бовдури безграмотні намагаються тягнути карту двомовності Канади чи чотиримовної Швейцарської Конфедерації до унітарного устрою України та історії української державності. Воно не ліпиться, кров з очей, але неучі стараюЦЦя, крутяться. Чого лише не зробиш, аби виправдати неспроможність вивчити мову у країні народження (чи проживання).
Ти маєш на увазі...
Тут ти покращився, Віталій, однозначно покращився. Бачу життя стабілізувалося, нервувати ймовірно менше став ніж раніше, час собі почав приділяти. Що тут сказати? Тільки одне, молодець!
Не те що я, з моєю дрищавою конституцією. (мова про будову тіла, а не основний документ країни)
По іншому, по життєвому, заперечення якісь маєш? Які твої думки? Маю на увазі відношення громадян до збереження власної країни? Той же приклад про нас і ізраїльтян?
Життя буремне але маєш робити оце усе. У 50 років вже треба більше слідкувати за собою, тут ти правий.
Для мене головне завдання збереження моєї родини. Кожен вирішує сам що і як йому робити. Це все що я можу відповісти.
Життя буремне але маєш робити оце усе. У 50 років вже треба більше слідкувати за собою, тут ти правий.
Щось схоже думаю, коли йду по Costco з пляшечкою дволітровою кефірчику, фруктами (Metro - по вашому, по європейському), а навколо котять оті здоровенні возики вщент набиті їдлом. Не розжертися тут - це капець, яке зусилля. Дійти до спортзалу - майже подвиг.
Але, якщо ти переглядав різні теми цього форуму, то мабуть помічав коли окремі співвітчизники висловлювали думку, що після 50 життя не існує. Лише дерев'яний макінтош в найближчі "два-три тижні".
Для мене головне завдання збереження моєї родини. Кожен вирішує сам що і як йому робити. Це все що я можу відповісти.
Мені, як громадянину призовного віку завжди цікаво знати думку інших громадян та громадянок призовного віку, без пафосу про "кордони 1991 року", поки неначасники з диванів вболівають. Дякую за щирість. На щастя, у вільній країні ти маєш право бути відвертим, як і будь-хто інший! Для мене це складає більшу цінність, аніж бабусина мазанка в якій вже не теплиться життя. Бо насправді життя - це тоді, коли "тут і зараз". А не десь отам, у невизначему майбутньому. Жити варто сьогодні, а не багатіти думками примарності.
не подскажешь, что не так...
Марафона невсратості тут немає, як і рекламних щитів на узбіччі про Трюдо Карні який поклав голіруч асфальт, недоїдаючи скумбрію. Кинувся було зомбоящик налаштовувати, то там розкладка каналів на 800+ З них зайнятими щось близько 200 виявилось.
Обрав собі пару десятків різного напрямку, їх і залишив. Природа, техніка, новини у світі, робота рятувальників, робота поліції, про контрабандистів щось було...
Історії від "Г+Г" справді люблю...шоП пАржАть (телефон чогось таке підкидає, хоч і не лізу з нього нікуди..ХЗ, може налаштування якісь неправильні). Нагадують одноімЬонниє фільми.
Шкода, що у часи створення цього форуму не було продумано про функції вподобайки. Щоразу ставив би. Мені подобається, як у декого з неначасників тут підгорає, але от тобі особисто як найбільш палкому прихильнику хотів би презентувати якийсь оригінальний канадійський приз. Можливо чогось, на кшталт кленового сиропу (така собі солоденька водичка, локального виробництва, не масмаркет з Квебеку). Або інших смаколиків.
Будь ласка, напиши мені в приват інформацію про отримувача (перевізник "Нова пошта"), подумаю чим зможу порадувати твою родину і тебе. Як тільки зберу якусь посилку в бік України, покладу і тобі гостинця. Акція - разова, на безкоштовній основі. Від тебе лише адреса відділення та інше. Не соромся, це не боляче.
скучно... ... пашеш як прокажений...від ранку до ночі... живеш в обісцяной бабкой конурі...
Шота не понял, а в Украине (или где либо еще) разве не "пашеш як проклятий"? Конечно смотря кем тут был - вон Миндичу что только сидел и смотрел как заносят в клювике теперь наверено тяжело там идти в заробитчане
«У тебе не вийде» чув, коли молодим пацаном після служби в армії відновлював «підзаборний» ПАЗ-3205. … «У тебе не вийде», коли після ПАЗіка взявся за технічно цікавий порівняно з совковою класикою Ikarus-260, що тихесенько спочивав під парканом автобусного парку. У 90-х роках то була майже іномарка. … «У тебе не вийде, ми вже два роки не можемо дати раду цій клятій напівавтоматичній Wilson, вона (трансмісія) не годиться для наших условій роботи!»
Примітка. Якщо відео не відкривається, його можна знайти за назвою: Leyland Bus Training Film: Self Changing Gears SCG Semi-Auto Pneumocyclic Wilson Gearbox Maintenance
Ходив на роботу з півроку, переодягався в чорну робу, розбирався що і як збудовано. Сам, інколи використовуючи друковані шведською мовою примірники запасних частин (інших не було). Оплата водія автобуса, який працював у якості дешевого слюсаря, була у той час 4 (чотири) гривні на день. 1997/1998 рік. Історична довідка. Заробітна плата у Полтаві – десь 60 USD. Хороша 100/120 USD. «Жирна», коли ти міг собі дозволити майже все, що і Майкл Джексон = 150 USD. Крапка.
На відео інша модель трансмісії, але поверхнево можна зрозуміти принцип роботи.
Через півроку виїхав на маршрут і перші дні за мною з цікавістю спостерігали «старослужащіє», втішаючись надією що «ось день/максимум два у цього сопляка коробка поламається».
На відео: педалі зчеплення немає. Треба відчувати роботу двигуна, трансмісії, робити певну паузу в нейтралі і тоді передачі немовби перетікають одна в іншу.
Нічого такого не трапилося, відремонтована власноруч трансмісія працювала як годинник півроку. Для «старослужащіх» слюсарів підприємства став ледь не ворогом, тому що у мене вийшло перемогти те нездоланне, над яким вони билися два роки до того. Автобуси у нашій компанії були більш сучасні, а трансмісія дещо модифікована порівняно з тими, відео яких я долучив.
Відео. Можна глянути десь з 3:30, побачити, почути як працюють механізми.
Деталь у якій була проблема (з аналогічної трансмісії Wilson) як пам’ять про важливу для мене маленьку технічну перемогу зберіг, можливо у якості професійного талісману. Добрі люди знайшли цю залізяку на руїнах у Києві, надіслали замість вишиванки. Тримаю на роботі.
Ще за пару місяців «сопляка» добровільно/примусово засновники компанії призначили механіком (пізніше головним механіком; головним інженером) підприємства. Згодом, коли робочі процеси були налаштовані, «сопляка» звичним для ринку праці способом «кинули» на пару зарплат і витерли об нього ноги. Не вперше, не востаннє відчув себе використаним презервативом.
На фото: 2002 рік. Десь за півроку до закінчення кар'єри.
Довідка: Коли прийшов на роботу у компанію, то автобуси ремонтували у шиферному сараї, куди заганяли половину автобуса передом, крутили гайки, потім розвертали на 180 градусів. Умови були спартанськими. Зіпсовану техніку тягали в гараж чіпляючи трос до іншого автобуса. Середній час роботи одного автобуса впродовж місяця складав 15/20 днів.
На момент, коли мною підтерлися, у компанії була облаштована технічна зона з опаленням (орендована площа), технічна допомога у вигляді УАЗ з будкою і велика (КАМАЗ-4310) для буксирування транспортних засобів. Зокрема і моїми власними зусиллями облаштована. Внаслідок оптимізації процесів ремонту середній час роботи однієї транспортної одиниці впродовж місяця складав 25/26 днів.
У компанії мене недолюблював багато хто. Водії - за те що не давав бухатЬ. Не давав красти мастило, дизпаливо. Слюсарі - за те що не давав бухатЬ і красти. Головний бухгалтер за те, що не списував фейкові запасні частини. Найманий директор не любив за те, що відмовлявся закупляти гівняної якості російські автошини, які він «нарішав». Замість Bridgestone (ходили у два рази більше). Оскільки цифри реальних видатків по технічній зоні були відомими, за попередніми підрахунками найманий директор+головний бухгалтер (ймовірно) крали щомісяця приблизно еквівалент 4.000 USD (вартість однокімнатної квартири у поганенькому районі Полтави).
Читач спитає мабуть, а куди дивився, де був у цей час власник? Тільки не смійтеся, власник мутив схеми з контрабандою у особливо великих розмірах, а найманий директор підписував потрібні папери. Замкнене коло, ага.
Рухомий склад нашої компанії тих часів.
Впродовж ще десяти років компанію доїли хто як міг, по-своєму.
Додатково ще трохи погралися в політику, в передвиборчу агітацію (возили пенсіонерів груп підтримки). Залізли в борги на 1.200.000 (по дизпаливу).
Закінчили логічно та прогнозовано - банкрутством. Техніку порізали в металобрухт. Метал частково монетизували, частково розікрали (переважно алюміній).
Повертаємося у 2002/2003 роки. Жалітися на життя, плакатися, жувати соплі було нікуди. Знайшов пропозицію від одного московита «с лєнінского проспєкта», який вів геологічний бізнес в Улан-Баторі (Монголія) і паралельно барижив міжкімнатними дверима. Монголи переламали йому всі машини, які той мав, включно з єдиною великою вантажівкою. Умови були – царськими. Зробив робочу візу, оплатив все що можливо, насипав грошей, водив по ресторанах Улан-Батора, возив на полювання стріляти качок, риболовлю. Навіть «дєвочок екологічєскі чістих» пропонував, наскільки людина була дружньою. Натомість підняв на ноги його техніку яка була у наявності, за потреби їздив у якості водія на всьому рухомому складі. Найбільш веселе заняття - їздити по Улан-Батору на Кразі-лаптЬожнику. Чому? Тому що для Краза у Монголії завжди і скрізь перевага у русі. Ти просто їдеш куди треба, а малі машини самі між колесами проскакують (бо водію з висоти все одно нічого не видно). ... Інколи їздив у підарашку MAN-ом. Під початок морозів життя у Монголії затихає, втомився спати по 11 годин на добу, ходити по ресторанах, стало просто нудно від такого, тому за якийсь час ми розпрощалися.
Робота, навчання у «самой мСквЄ». Складний період. Але цікавий.
Для початку потрібно було там якось легалізуватися, тому що тинятися по мСквЄ можна було лише три доби. Далі менти хапали і садили у каталажку. Довелося згадати молодість, прикинутися водієм автобуса. Чому? Тому що «Мосгортранс» давав водіям документи на тимчасову реєстрацію. Відповідно можна було пересуватися містом і шукати собі навчання, стажування (в сфері автосервісу, зокрема і АКПП). Професійна школа у них була сильною в ті роки (Київ і поруч не стояв).
Відповісти
Поперед.
Зміст
Наступ.
Гілками
(мова про будову тіла, а не основний документ країни)
