1 вересня... Останнім часом людство живе з якимсь надривом, емоційним марнотратством, культивованою екзальтацією... Капслоком живе людство... Ми нащось вивчились голосно кричати про цілком буденні речі, повідомляти світові про банальність пафосом оперного тенора... Можливо, виною тому соціальні мережі, а можливо й сам час... У всякому разі, я не пригадую і не уявляю, щоб баба Тетяна кричала дідові Андрієві на все горло: "Діду! Осінь прийшла!!! Ти, [*****], чуєш, чи ні??!! Осінь, сука... Літо кончилось, діду! Всьо! Нема літа вже, нема й не буде!!! Що ж тепер робить?" Вони якось того й не помічали спеціально. Осінь - то й осінь, чи й не діло... Ніхто не робив скандалу з того, що пори року змінюються час від часу... А робить було що: картоплю в погріб занести, тютюн просіять, з'їсти грушу, побалакать з свинею про перспективи Різдва... Якось воно все плавніше було, більш гармонійно й природньо... 🙂