листав сьогодні тікток і попав на відос з мінометним обстрілом. На цей звук свиста міни адреналин скакнув, почалась задишка при тому, що під мінометним обстрілом останній раз був у червні... Це пройде колись?
Після лютого та частини березня в Макарові, аналізуючи стан сусідів та знайомих і по собі можу сказати, що чим менше з цим працювати - тим гірше. когось ковбасить тупо від виходів на навчаннях, когось, від роботи ППО - люди по 30 годин не сплять і злякані. Комусь пох взагалі. Я десь тиждень після мінометів приходив до тями, просинався від запалення газу в котлі. Потім відпустило.
листав сьогодні тікток і попав на відос з мінометним обстрілом. На цей звук свиста міни адреналин скакнув, почалась задишка при тому, що під мінометним обстрілом останній раз був у червні... Це пройде колись?
ПТСР, матьйого. welcome home, brother. рецептів достобіса, кума виймала брата(8-ка), 2 роки пішло. Основне - із сєрца вон із глаз долой Зміна обстановкі - це перше і головне. Всі якорі на минуле мають рубатись без роздумів. Починаючи з переїзду і закінчуючи баном всіх ТГ каналів з новинами. PS. Кров носом йшла? PPS якорі - стосовно служби/місцезнаходження. не дружина/діти
листав сьогодні тікток і попав на відос з мінометним обстрілом. На цей звук свиста міни адреналин скакнув, почалась задишка при тому, що під мінометним обстрілом останній раз був у червні... Це пройде колись?
ПТСР, матьйого. welcome home, brother. рецептів достобіса, кума виймала брата(8-ка), 2 роки пішло. Основне - із сєрца вон із глаз долой Зміна обстановкі - це перше і головне. Всі якорі на минуле мають рубатись без роздумів. Починаючи з переїзду і закінчуючи баном всіх ТГ каналів з новинами. PS. Кров носом йшла? PPS якорі - стосовно служби/місцезнаходження. не дружина/діти
кров не йшла, але тіло якось дивно зреагувало на звук свиста міни. Я розумом розумію, що звук по телефону і нічого мені не зробить, але тіло кинуло просто дуже велику дозу адреналіну, дуже неочікувано, збилося дихання і почав хапати повітря, як удар під дих. [*****] якась.
Я зараз у відпустці за станом здоров'я, після операції, за тиждень повертаюся під Херсон.
Після лютого та частини березня в Макарові, аналізуючи стан сусідів та знайомих і по собі можу сказати, що чим менше з цим працювати - тим гірше. когось ковбасить тупо від виходів на навчаннях, когось, від роботи ППО - люди по 30 годин не сплять і злякані. Комусь пох взагалі. Я десь тиждень після мінометів приходив до тями, просинався від запалення газу в котлі. Потім відпустило.
виходи мене не лякають взагалі. Мене бентежать приходи, особливо, коли вони метрів 200 і ближче. Але то таке. Чомусь саме звук свисту міни мене скручує капець як. Прямо до болі в животі. навіть гребані С300 не так турбували, коли лупили по Миколаєву, як міномети.
особисто я розумію одне - режим "вижити" переводить все що в тобі є - в режим MAX. Тупо для виживання, що б мозок не зійшов з розуму. І розум не завжди помічник в такий ситуації. особисто приміряв: розум пам'ятає, але мозок cховав спогади в таку дупу пам'яті, що це виглядає, як читання листа від когось, а не тебе. Реальні подробиці - не викладаю, для мене тоді вони здались занадто емоційними. Як ітого - мозок витре/сховає всі спогади від твоєї пам'яті/емоцій. Тобто ти знаєш (що було) розумом, але з пам'яті відтворити "в голові" - нереально. І мабeть це правильно. Інакше здоровий глузд покине голову. PS Почав розуміти своїх дідів, які про войну НІКОЛИ не говорили. взагалі. Тих, хто розповідає, як він "на колчаковскіх фронтах гарєл" - мона сміливо бити в пику. Помилки не буде. PPS Що різали? Єслі шо - Privat превіряю постійно.
листав сьогодні тікток і попав на відос з мінометним обстрілом. На цей звук свиста міни адреналин скакнув, почалась задишка при тому, що під мінометним обстрілом останній раз був у червні... Це пройде колись?
Да. Но через год-два отпустит привычка спать с пистолетом под подушкой
Читаю вас, і дурію разом з вами... Скільки всього треба буде ще пережити.
Тримайтеся, брати.
Скільки всього треба буде ще пережити. Тримайтеся, брати.
ще буде багато людей в колясках. А в нас суспільство до цього геть не адаптоване. Оті пандуси нароблені сварщиком Кузьмічом це біль та сльози...
Читаю вас, і дурію разом з вами... Скільки всього треба буде ще пережити.
Тримайтеся, брати.
Мене вже декілька днів ковбасить від двоколісних, після того як в сусідню будівлю прилетіло
Читаю вас, і дурію разом з вами... Скільки всього треба буде ще пережити.
Тримайтеся, брати.
Мене вже декілька днів ковбасить від двоколісних, після того як в сусідню будівлю прилетіло
Це трошки не ПТСР. При ПТСР все набагато гірше, у ТС може сказати - неважка стадія, дякувати Богу А так - да, все природньо після прильотів. Мну від будь-якого звуку, що відрізняється звуком від легкової автівки - напрягаюсь. І це надовго. Після тиждня під звуки арти/НУРС/повітря (сидів за 10км від тої Перемоги з боку Прилук) - в Хмельницькому почав +- спати десь за 10 днів, це що б не рипатись на кожен звук тролейбуса чи вантажівки під вікнами . Дво і 4-колісних з глушниками-пєрдєлкамі зараз - придушити хоцца.
Декілька років тому спілкувався з професійним психологом, то вона розповідала, що волонтерські організації залучають цивільних психологів для допомоги АТОшникам. Вона теж брала участь у цьому, говорила, що хлопцям допомогало. На жаль, контакти з нею втрачено. Але може, спробуй якось таким шляхом.
сьогодні дізнався, що сержант, з яким відслужили 10 місяців наклав на себе руки. У народа їде дах потихеньку. Дуже шкода, толковий сержант і людина непогана була, хоч і специфічна.
Відповісти
Поперед.
Зміст
Наступ.
Гілками
