Після добре витриманої паузи, я таки зібрався з силами описати нашу поїздку до Латвії в серпні 2007. Склад команди: Ігор (я), Ірина (дружина), Тетяна (донька 9 років), Полина (VW Polo 1.2 3 роки). В Латвії я народився, закінчив школу, та поступив до інституту. Там живе моя рідна сестра, купа рідні та ще більше друзів, тому буваю там досить часто. Цього разу офіційна версії поїздки була – 20 років небозі та 21 рік з дня закінчення 8 класу . Кожного разу їздимо різною дорогою, мої дівчата (дружина з донькою) давно вимагали туру по Європі, часу займатися Шенгеном в мене не було, тому вирішили зробити міні круїз прихопивши Литву та Польщу. Історія отримання виз.
Польська виза на щастя не була потрібна, латвійської або литовської було достатньо. Але наразі теми про визі вже не актуальні. Усі три країни вже в Шенгені.
Збори. Цього разу часу на збори було б до біса, бо дівчат з Гурзуфу я забрав за тиждень до виїзду, сам завжди напоготові. Полина була на понеділок записана на ТО-60тик. Щоправда по дорозі в Гурзуф Полину трохи вдарили в на світлофорі в Миколаїві, та насадили решіткою радіатору на дошку з багажника миколаївця, що зупинився на першому в в'їзді в місто світлофорі. Треба сказати, що в Крим їхали колоною з трьох машин, і в'їхала в мене друга машина колони, тоді я зрозумів, чому менш досвідченого водія далекобійники пускають вперед .
Полина отримала цятку розміром з копійку на задньому бампері, потрощену решітку та VW шильдик. Треба сказати, що в лютому на офіціалі я чекав на ті самі решітку та шильдик майже місяць, поки не придбав решітку сам на базарі. Цього разу пофартило, решітка виявилася в наявності, щоправда за час ТО її поставити не встигли, довелося цю складну процедуру робити самому . Після цього зробив “Green Card” теж не без пригод, бо побував в страховій аж тричі, з початку – перерва на обід, потім забули один папірець. Тому вирішив, що з дому будемо виїжджати коли повністю упевнимося, що нічого не забули. Плюс мої дівчата були не в захваті від нічної подорожі Білоруссю минулого року, тому виїхали з Позняків аж об 11 ранку в суботу 18 серпня. Негаразди продовжувалися, потрапили на кілька вулиць, яки за тиждень перерили, на окружній кілька аварій, тому з Києва вибралися аж на початку другої. Їдемо в Європу, не куди не поспішаємо, тому дотримуємося швидкості в рамках ПДД, ну максимум +20 км/ч, в центрі Рівного потрапляємо в пробку через аварію, втрачаємо ще півгодини. Повечеряти за наводкою healix-a зупинилися в Усичах за Луцьком (N50.7629015, E25.0637828). Ми в ресторації були одні, дуже сподобалися як інтер'єр так і меню. Добра вечеря на трьох вклалася в 70 грн.
В Устилузі на останній заправці перед кордоном заливаємося по самі вінця, отримуємо на українському кордоні “виборні” папірці і встаємо в чергу на дві години з суцільних VW Passat-ів в кожному по стандартному комплекту з чотирьох поляків, каністри з бензином та блоків цигарок. Окрім нас та пассатів в черзі було ще три сріблястих мерса – латвійській, російський та німецькій . Пару питань польською від прикордонника, куди прямуємо, відповідь майже польською - “До Лотви” і “Ласкаво просимо до Панства”. Одразу за кордоном кілька постів , яки не звертають на нас жодної уваги. Вузенькою польською доріжкою прямуємо на Замосць. Багато сіл, дорога незнайома, готель “Orbis”, що запропонував нам iGO в темряві ми не побачили і зробивши три кола по центру міста зупинилися біля першої підсвіченої реклами Hotel. Досить “совковий” та старий зовні, але цілком пристойний для відпочинку готель “Renesans”, двомісний номер з додатковим ліжком , сніданком на трьох та паркінгом обійшовся в 263 PLN. Платив карткою, спочатку своєю, потім дружини – ефект нуль. Я тупа потвора забув попередити банк, що іду за кордон. Добре, що дзвінок на початку першої за Києвом в неділю до банківської підтримки вирішив проблему за хвилину, ще одна спроба – і за готель сплачено. Ранковий вид з вікна номеру.
Ранком підскочили рано, бо така поїздка по Європі не дуже влаштовували дівчат. Такими темпами в нас виходило що цілий день будемо їхати і часу на прогулянки не буде зовсім. Далася різниця в часі. До сніданку ми отримали вільну годину та прогулялися містом. Окрім досить пристойного центру міста, де повним ходом йде реставраційні роботи, натрапили не непоганий парк.
Добрячі поснідали, та поїхали до Любліну. Де потрапили на Ягеллонський ярмарок.
В ответ на: Сюди прибували купці не тільки з усіх куточків держави, але з найвіддаленіших частин Європи й світу
. Наразі на ярмарку були представлені здається тільки “найвіддаленіші частини Європи“, тобто Україна, Бєларусь та Росія . Афіша ярмарку було на цих трьох мовах та польською і англійською. Як на мене цікава фраза з афіші про волів, бо усіма іншими мовами воли постачалися з Волини та з України (тобто з двох різних країн).
Взагалі Люблін - центр воєводства, місто давне та велике і заслуговує на більшу увагу. Ми витратили на його центр всього години три (я навіть на початку прогулянки встиг покуштувати місцевого пива).
Нашвидкуруч перекусили на ярмарку, та чухнули до Варшави. Треба подякувати широкому узбіччю, усі тихоходи на ньому, тому загальний потік йде 140, практично не переймаючись обгонами. До Варшави практично долетіли. iGO впорався на 5 балів і ми прибули до центру міста, де завдяки неділі парковка була безкоштовна. За орієнтир для пошуку машини взяли Палац Науки та Культури ім.І.В. Сталіна.
Маючи IT-шника в екипажі (7 бекапів, краще ніж 5 бекапів) місце паркування було також відмічено в iGO, та зафільмована табличка з адресою. В першу чергу випили кави з канапками, 110 злотих знятих в банкоматі в Замосце одразу скінчилися, тому зняли ще 100. Як виявилося припаркувалися ми таки далеко від “самого-самого” центру, тому довелося побігати. Мала почала трохи нудьгувати, але тут нам потрапив на очі Коперник, який є одним з її кумирів.
Дівчатка перекусили, я мотнувся за машиною, та за порадою куми поїхали в парк Лазієнкі. Як на мене наша Умань краща, але побувати там варто. Почали виїжджати з Варшави, і тут ми нарешті зрозуміли, чому в Варшаві так мало людей (фактично самі туристи). Практично від самого центра міста нам на зустріч на протязі майже 50км стояла майже мертва пробка. За всі ці 50км, ми зустріли всього одну машину, що об'їжджала цю пробку - вона була пожежною, усі інші терплячи стояли чекали своєї черги на те, щоб посунутися на метр-два. Відмахавши трохи під 200 км в напрямку литовського кордону, залягли спати в мотелі на заправці. Пристойний номер в мансарді (але без сніданку) обійшовся нам в 160 PLN.
Треба продовжувати, бо я так ще рік писати буду . Лягли пізно, встали рано. Трохи заважала група автобусних русо-туристо, що довго тарилася пивом на заправці, але виспалися добре. Треба відмахати побільше, поки поляки не попрокидалися. Дороги на півночі Польщі поки що гірші ніж на півдні. Окрім того, постійно потрапляємо на реконструкцію дороги, та реверсні світлофори, що добряче нас пригальмовують. Якщо біля українського кордону біля кожного населеного пункту мали фото-радар, то тут менш ніж за сотню кілометрів проїжджаємо 3 пости . Багато зустрічних російських фур, що заздалегідь попереджають, окрім того ми особливо не порушували, так що ідемо без зупинок до самого кордону. Треба сказати, що iGO має розрив за 5км до кордону Польща-Литва на трасі E67. Фактично на цьому розриві ми і зупиняємося на заправці витрати останні злоти на каву та кілька літрів до баку. Далі кордон, на якому велика черга легковиків не менш 30, але черга проходить за 2 хвилини, бо всі машини ЕС, поляк та литовець сидять разом. Нам стає соромно, бо на штампування наших паспортів теж витрачають ці 2 хвилини і черга збільшується вдвічі. Польський прикордонник питається як воно в Кийові, чи великий Майдан, чи не на Майдані ми живемо, кажу йому, що в Києві великий, але в Харкові більший . За кордоном бачимо чергу вантажівок на кілька кілометрів, ось думаю, хто зараз має радіти Шенгену. Бачимо пункт продажу віньеток, гальмуємо біля нього, виявляється, що віньетки потрібні тільки вантажівкам і ми прямуємо на Каунас. Буквально через 50 км, бачимо, що литовці порівнюючи з поляками таки самі недоевропейці як і ми. На трасі розбирають аварію, нас пускають раніше ніж зустрічний рух, і ми бачимо, що литовськими братами зустрічна смуга майже вщент забита, доводиться об'їжджати її узбіччям . Каунас для мене - одне з нагадувань дитинства, бо саме туди поїхав наш 8-й клас витрачати зароблені в колгоспі літом гроші, тоді дуже вразила велика пішохідна вулиця в центрі міста, заплутані вулиці, в яких заблукав наш автобус, форт на горі з камерами для тортур, музей чортів та Чюрльоніса. Але ми трохи затримались в дорозі, я намагаюся прямувати до центру, але я ловлю ґаву і ми від центру до якого було рукою подати починаємо хутко віддалятися, дівки вимагають негайний піс-стоп та їсти, і ми зупиняємося біля першого ліпшого торгівельного центру. Головне для мене - паркування безкоштовне і місце для нього є. Сідаємо в піцерії, дивимося як барани в виключно литовське меню. Для мене ця мова є повною загадкою, чомусь майже без проблем розумію польську та латвійську, але литовську, яка затиснута поміж ними зрозуміти не можу. Обслуговуючий персонал окрім литовської інших мов не знав. В принципі, ми самі винуваті, бо заїхали не в туристичне місце. Втім, персоналу таки +, бо вони знайшли якогось більш літнього чоловіка на кухні, що знав російську і нас таки нагодували. Ціни - просто демпінг. На ситий шлунок і орієнтуватися простіше, швидко спустилися до центру, де я надибав стоянку, на якій 20 з гаком років тому паркувався наш шкільний автобус. Що можу сказати, Каунас вразив мене ще раз. Місто фактично не змінилося за ці роки, але якщо раніше він нам рижанам здавався більш західним, то цього разу нам киянам здалося, що ми повернулися до СРСР. Як на гріх, ми забулися, що сьогодні 20 серпня - понеділок і жоден музей не працює, окрім того, було досить прохолодно, та постійно прискав дощик. Тому поблукавши пару годин, зробивши кілька знімків та відео, придбавши “сувеніро”, дреманули з Каунаса на Ригу. Пам'ятаючи розповіді, що в Каунасі і з GPS заблукати не проблема, я добре продумав виїзд з міста і ретельно проставив місця, через яки маю виїхати. Краще б я цього не робив, бо виїжджав все одно по знаках, але за те iGO дав нагоду над ним пореготати, коли ми їхали досить широким проспектом на щонайменш 6 смуг, по якому дозволена швидкість чи то 70 чи то 80, але кожні 100 метрів є місце для розвороту, треба було чути як кожні 2 секунди iGO намагалося вперто нас розвернути. Втім iGO відреготалося потім, коли я заспокоїлося і вирішив, що воно вже упевнилося в моєму маршруті, воно таки протягнуло нас повз нашу розв'язку розгортатися в якийсь дачний кооператив, щоб їхати на ті проміжні пункти, що я натикав у Каунасі. Втім втратили ми на всі ці маневри не більше 10 хвилин і попрямували на Ригу. На фото єдина новобудівля в Каунас за останні 20 років, що впала мені в око. Найбільший в Литві торговельно-розважальний комплекс "Akropolis" не рахуємо, на щастя ми в нього не зайшли .
Дощик, який починався в Каунасі обернувся доброю зливою і переслідував нас до самого кордону з Латвією. Дороги в Литві трохи гірші за польські, але менш завантажені, тому незважаючи на зливу пересувалися досить швидко. Зупинилися хиба що на заправці Statoil за Паневежисом щоб залитися по вінця кавою та А95. Я переплутав курс злотого та лита, хто з них дешевший і в мене вийшло, що литовські ціні просто дурниця, а польські - жах. Насправді по бензину і каві на заправках різниця на користь литовців зовсім невелика. Кордон з Латвією зустрів повною порожнечею, яка швидко за нами наповнилася поки чергові 2 хвилини на нас витрачала латвійська прикордонниця. Чим ближче до Риги, тім більше машин. В Ригу заїжджали вже колонною в годину пік десь о 18:00, але як завжди нам пощастило, основний караван машин йшов нам на зустріч, і ми без проблем за 20 хвилин добралися до себе в Ілгуціемс. На фото Home Sweet Home, будинок в якому я жив від народження 18 років (з трирічною перервою на заслання в Комі . Будинок збудовано за литовським проектом, як кажуть, литовці собі такого житла не будували.
А там сейчас по хронологии банкет по случаю приезда, с воспоминаниями наверное проблемы... Кстати, имхо, у нас не очень принято парковать "во дворах" тачки со стороны дома (как на фотке). Что будет с крышей любимого пепелаца, если кто-нибудь выбросится из окна, пусть всего лишь и пятого этажа?
В текущий момент современности, когда одномоментно стоимость пачки масла или пачки даже дешевых сигарет далеко опередили стоимость тысячи миллилитров подорожавшего до евро бензина, это неудивительно.
Обслуговуючий персонал окрім литовської інших мов не знав. В принципі, ми самі винуваті, бо заїхали не в туристичне місце. Втім, персоналу таки +, бо вони знайшли якогось більш літнього чоловіка на кухні, що знав російську і нас таки нагодували.
В отличии от Лавии, где 50% русскоязычного населения, в Литве на русском говорят процентов 5, и то старшее поколение.Молодеж русского не знает вообще, литовский, английский.Хотя в Вильнюсе в кафе, когда мы начали отвечать на украинском, с нами заговорили по-русски.Просто в Вильнюсе русских больше.