Паркування в Сігулді не дешеве, але цього разу ми робили тільки безкоштовну зупинку. Біля кожної парковки в Сигулді є місце для "сувеніро" з бурштину, ціни здається трохи дешевші ніж в Ризі. В радянські "сувеніро" продавали і на пішохідних тропах, при чому чи вище, тім дешевші дерев'яні тростини. З родиною ми цими тропами не лазили, тому брехати по цінах не буду .
Кстати, окружная Саулкраст (длина 20 км)единственная новая дорога, построенная после распада СССР "с нуля". Дорога действительно хороша, однако, имхо, ничем особо не отличается от ранее реконструированных участков трассы Рига-Таллин, построенной к Олимпиаде-80, по которым Daugava уже ездил. Там тоже перепады высоты убрали - где-то подсыпали, где-то срыли... Ну разве что злые языки поговаривают, что из-за близлежащих дачных поселков лес вдоль объездной огородят сеткой, и не кусками, а на всем протяжении, на радость спешащим водителям и на горе водителям желающим до кустиков А уж какое горе будет местным пешеходам...
Взагалі, цього разу в Сігулді зупинилися виключно потрусити трохи банкомату на дрібні витрати, бо до цього часу усі витрати в магазинах були виключно карткою, а в Біріні платила сестра. Прикупили батарейки до фотоапарату, бо акумулятори підсіли. Взагалі ціни на "зміни матеріали" та "електроніку" в Латвії значно вищі за українські. Наприклад мій КПК в латвійському інтернет магазині коштує дорожче, ніж у нас далеко не в самому дешевому Юнітрейді. На парковці наші номери та особливо два прапорця (український та латвійський) чимось зацікавили місцевих хлопців, але чим саме, так і не дізнався – вони накивали п'ятами. В минулорічний приїзд під час паркування досить часто до нас підходили, та щось питали, в цей рік це був єдиний випадок. Від Сігулди ми нарешті відправилися до мети цього дня - зоопарк у лісі в Лігатне. Як кажуть місцеві мешканці - це зоопарк навпаки, вольєри на стільки великі, що в клітках знаходяться не звірі, а люди. Заїзд-вхід до парку платні, здається 2 лата з дорослого, зате паркування безкоштовне. Туристичні тропи в багатьох місцях в Латвії оздобленні ще з радянських часів дерев'яними настилами.
Відстані в цьому "зоопарку" суттєві. Гуляли ми майже три години. Їсти дуже закортіло, але друга машина, яка мала привезти харчи для пікніку (в парку облаштуванні місця для цього) застрягла на дачі. Тому довелося швидко вибиратися до цивілізації, бо ресторанного сервісу в Лігатне немає зовсім. Встигли побачити собако-вовків, кабанів, оленів, "пухнастиків" класу єнот та дрібніших . На закусь "Знайдіть Зубра в його квартири".
Найближча їжа потрапила на очі аж в Сігулді. Перекусили смачно та досить дорого (ак для ресторану на узбіччі траси). Офіціантка спочатку до нас чомусь досить довго не підходила, киваючи головою, що бачить нас і зараз підійде. Потім досить щвидко все зробили, замовлення було не складним.
В Ригу в'їхали як раз в годину пик, а нам треба на вантовий міст. На Горького (Вальдемара?) було машин більше, ніж ми очікували і спробували прорватися городами, не порушуючи правил дорожнього руху, iGO щоправда почав заважати майже як у Каунасі та провокувати на необережні маневри. В тім вирвалися на простір, але таки встряглі хвилин на 10 на заїзді на міст з набережної. Проти щоденного штурму наших мостів, ризькі пробки відпочивають . Треба трохи збільшити швидкість, бо до Лешего в Литви ще довго . Наступного дня мотнули до родичів на Саркандаугаву, з відти було гріх не заїхати в зоопарк в Межапарку, в якому родина побувала вже разів 10. Треба сказати, що зоопарк досить дорогий, але є поняття "родинний квиток", що надає суттєву знижку. Зоопарк мені подобається більше, ніж київський, можливо тому, що він мені якось ріднішій, та в ньому раніше почалися зміни на краще.
В названиях запутался? В принципе это несложно, запутаться. Вообще-то сия улица до нынешнего названия (Кришьяниса Валдемара) и прошлого (Максима Горького) называлась Германа Геринга штрассе (наверное тогда по ней можно было проехать очень быстро, что и вызывало ассоциацию с авиацией). Еще немного раньше улица называлась так же, как и сейчас. Еще немного раньше Николаевской. Но прикол еще в том, что раньше там было три улицы - Николаевская (часть которой стала Бриана а потом Барбюса, потом опять Бриана), Шарлотинская и между ними проложили Вагнера....
Валдемара в принципе одна из немногих улиц, перетурбации с переименованиями которой я знаю. Просто задумался, через какие чигири я ее объехал и понял, что не помню ни старых ни новых названий. Сейчас по карте глянул и память несколько восстановилась. началась сразу после ухода с Бривибас на Цесу, поэтому ушел через Менесс, Зирну на Сканстес, на которой долго не было левого поворота (или я его проскочил) и iGO начало выпендриваться, пытаясь втолкнуть меня в любую дырку. В итоге повернул, легко доехал до Ханзас и здравствуй набережная. Отличие рижской пробки от киевской в том, что ее можно объехать. В Киеве в центре если где встрял, уже никто никуда не поедет.
В ответ на: ...Там тоже перепады высоты убрали - где-то подсыпали, где-то срыли...
В месте, в котором фоткалось, перепад высоты весьма небольшой, болота нет. Поэтому я и подумал, что такая насыпь на всем протяжении окружной. Может и ошибаюсь . В принципе для сравнения высота насыпи ж.д. дороги в этом же месте не больше метра.
В ответ на: Литовцы уверяют, что цепелины - это чисто литовское нац.блюдо, не так?
Да, блюдо литовское. Зять у меня - белорус. В Латвии цепелины тоже готовят, в том числе и в ресторанах, ну по крайней мере в столовках едал в советское время, в Lido кстати и сейчас есть . В описании забыл отметить, что в качестве фаст-фуда в Литве и в особенности в Польше очень широко распространился Кебаб (в Литве Кебабай). Пробовать не рискнули. В Латвии подобных заведений не заметил.
В ответ на: В описании забыл отметить, что в качестве фаст-фуда в Литве и в особенности в Польше очень широко распространился Кебаб (в Литве Кебабай). Пробовать не рискнули. В Латвии подобных заведений не заметил.
не замечал, а вот ОГРОМНОЕ кол-во пиццерий поражает до сих пор
Трохи забарився з продовженням, бо йдуть дві пиятики поспіль, спочатку у п'ятницю з однокурсниками. Завдяки цій зустричі я зрозумів наскільки Рига менше Києва. З Ілгуціемса в Кенгаракс (з Троєщини на Борщагівку) в п'ятницю, після 18:00, я добрався за 15 хвилин. Дозволена швидкість по місту нагадаю - 50км/г, щоправда по набережній можна 70. Не хай браття латвійці не кажуть, що я їхав пробкам на зустріч. В Києві в цей час куди не їдь все одно будеш стояти. Для зустрічі обрали боулінг клуб, ціни нижчі за київські - в прайм-тайм всього 125 гривень за годину. Після чого відвідали "Русское Лидо" воно же Lido Krievu Seta (Російський Дворик) - натуральна пародія на головне підприємство. Принцип той самий, але все в зменшеному розмірі, в тому рахунку і кількість блюд меню. Персонал з молодих дівок російської не розумів (вперше таке бачив у Ризі), тому дружині довелося трохи допомагати. Взагалі, http://www.lido.lv – латвійська мережа ресторацій,бістро, магазинів не тільки в Латвії, але і у Литві, та навіть в Бєларусі. Але згадуючи про Ригу багато хто рекомендує відвідати Lido на Krasta – візитівку всієї фірми. Нехай з кожним роком воно все більше нагадує їдальню аля “Домашня кухня”, але як на мене досить зручне місце неподалік від центру де можна вгамувати голод за на такі вже й грубі гроші в приємному інтер'єрі. На трьох ми вкладаємося в 100-150 гривень (мої їдять не багато). За минулий рік в Lido чергові погіршення – паркування платне (суто символічно – здається 20 сантим), але все одно – машин стає ще більше, і для паркування місце треба шукати.
Завдяки Lido ми знайшли місце де в Латвії їздять як у Києві (по зустрічній смузі, на червоне світло і т.д.). Моя мала здається була там найдисциплінованішим водієм .
Наступного дня зустрілися з однокашниками, прийшло нас більше двох десятків, з іноземців окрім мене приїхало ще двоє москвичів. Фактично прийшли ті, хто вважав, що чогось в житті досяг. Як резюмувала класна - "от тільки з наших відмінників нічого путнього не вийшло", окрім мене відмінників на зустрічі не було. Втім моє “відмінництво” в школі добре розбавлялося чималим бешкетництвом, може тому я виявився винятком з правил. Пристойний банкет обійшовся десь по 130 гривень з носа. Горілка на столі була здебільшого українська та російська. Російська з преміум сегменту, тому на мій погляд трохи краща. Кульмінація програми - здоровенні херсонські кавуни, але привіз їх не я, а москвичі . Розійшлися надто пізно, тому за кермо я сів вже після обіду.
http://www.akvaparks.lv/ В Юрмалу в останні роки їздимо суто для відвідування аквапарку. В Ризі є свій, але він надто маленький. До Юрмали від Риги є шмат дороги, на якому в радянські часи знімалися майже усі фільми про закордон. Він досі лишається чи не єдиним місцем у Латвії, де можна за правилам їхати швидше 90км/г, раніше таких місць було більше. В'їзд в Юрмалу платний – 10 гривень, діє добу. Чогось цього разу ми якимось чином промайнули повз турнікет, і заплутавшись в розв'язці спробували до нього підібратися на очах , яки показали нам, що необов'язково пхатися назад і квиток можна придбати в іншому місці. Хлопця з латвійськими номерами, що досяг в цьому маневрі більшого успіху ніж ми, вони таки добряче вилаяли. В цьому році ми приїхали надто рано, за годину до відкриття, тому встигли надибати кондитерську-кав'ярню в латвійсько-радянському стилі, яка чимось нагадала мій перший курс. Ті самі тістечка, ті самі чашки, бармен та відвідувачі здається теж прийшли звідти, чи мені так хотілося, щоб так здавалося . Аквапарк у Юрмалі користується попитом в іноземних туристів. Багато литовських автобусів, естонці, бачили навіть фінів. Взагалі по Латвії до бісу катається кемперів. В Сигулді зустріли цілу колону з 3-х десятків італійців. Взагалі з усіх водних атракціонів, що я відвідував (Угорщина,Україна,Литва,Латвія), юрмальський має найвищу якість. Хоча й там буває до біса народу і черги на гірках, але практично усе, чим доводиться користуватися виглядає та працює як нове.
Після аквапарку ми традиційно відправляємося на Йомас - головний юрмальский Бродвей. Нам постійно щастить на фестивальні парад але. Останні два роки поспіль - це парад сільських хорових колективів.