Після добре витриманої паузи, я таки зібрався з силами описати нашу поїздку до Латвії в серпні 2007. Склад команди: Ігор (я), Ірина (дружина), Тетяна (донька 9 років), Полина (VW Polo 1.2 3 роки). В Латвії я народився, закінчив школу, та поступив до інституту. Там живе моя рідна сестра, купа рідні та ще більше друзів, тому буваю там досить часто. Цього разу офіційна версії поїздки була – 20 років небозі та 21 рік з дня закінчення 8 класу . Кожного разу їздимо різною дорогою, мої дівчата (дружина з донькою) давно вимагали туру по Європі, часу займатися Шенгеном в мене не було, тому вирішили зробити міні круїз прихопивши Литву та Польщу. Історія отримання виз.
Польська виза на щастя не була потрібна, латвійської або литовської було достатньо. Але наразі теми про визі вже не актуальні. Усі три країни вже в Шенгені.
Збори. Цього разу часу на збори було б до біса, бо дівчат з Гурзуфу я забрав за тиждень до виїзду, сам завжди напоготові. Полина була на понеділок записана на ТО-60тик. Щоправда по дорозі в Гурзуф Полину трохи вдарили в на світлофорі в Миколаїві, та насадили решіткою радіатору на дошку з багажника миколаївця, що зупинився на першому в в'їзді в місто світлофорі. Треба сказати, що в Крим їхали колоною з трьох машин, і в'їхала в мене друга машина колони, тоді я зрозумів, чому менш досвідченого водія далекобійники пускають вперед .
Полина отримала цятку розміром з копійку на задньому бампері, потрощену решітку та VW шильдик. Треба сказати, що в лютому на офіціалі я чекав на ті самі решітку та шильдик майже місяць, поки не придбав решітку сам на базарі. Цього разу пофартило, решітка виявилася в наявності, щоправда за час ТО її поставити не встигли, довелося цю складну процедуру робити самому . Після цього зробив “Green Card” теж не без пригод, бо побував в страховій аж тричі, з початку – перерва на обід, потім забули один папірець. Тому вирішив, що з дому будемо виїжджати коли повністю упевнимося, що нічого не забули. Плюс мої дівчата були не в захваті від нічної подорожі Білоруссю минулого року, тому виїхали з Позняків аж об 11 ранку в суботу 18 серпня. Негаразди продовжувалися, потрапили на кілька вулиць, яки за тиждень перерили, на окружній кілька аварій, тому з Києва вибралися аж на початку другої. Їдемо в Європу, не куди не поспішаємо, тому дотримуємося швидкості в рамках ПДД, ну максимум +20 км/ч, в центрі Рівного потрапляємо в пробку через аварію, втрачаємо ще півгодини. Повечеряти за наводкою healix-a зупинилися в Усичах за Луцьком (N50.7629015, E25.0637828). Ми в ресторації були одні, дуже сподобалися як інтер'єр так і меню. Добра вечеря на трьох вклалася в 70 грн.
В Устилузі на останній заправці перед кордоном заливаємося по самі вінця, отримуємо на українському кордоні “виборні” папірці і встаємо в чергу на дві години з суцільних VW Passat-ів в кожному по стандартному комплекту з чотирьох поляків, каністри з бензином та блоків цигарок. Окрім нас та пассатів в черзі було ще три сріблястих мерса – латвійській, російський та німецькій . Пару питань польською від прикордонника, куди прямуємо, відповідь майже польською - “До Лотви” і “Ласкаво просимо до Панства”. Одразу за кордоном кілька постів , яки не звертають на нас жодної уваги. Вузенькою польською доріжкою прямуємо на Замосць. Багато сіл, дорога незнайома, готель “Orbis”, що запропонував нам iGO в темряві ми не побачили і зробивши три кола по центру міста зупинилися біля першої підсвіченої реклами Hotel. Досить “совковий” та старий зовні, але цілком пристойний для відпочинку готель “Renesans”, двомісний номер з додатковим ліжком , сніданком на трьох та паркінгом обійшовся в 263 PLN. Платив карткою, спочатку своєю, потім дружини – ефект нуль. Я тупа потвора забув попередити банк, що іду за кордон. Добре, що дзвінок на початку першої за Києвом в неділю до банківської підтримки вирішив проблему за хвилину, ще одна спроба – і за готель сплачено. Ранковий вид з вікна номеру.
Ранком підскочили рано, бо така поїздка по Європі не дуже влаштовували дівчат. Такими темпами в нас виходило що цілий день будемо їхати і часу на прогулянки не буде зовсім. Далася різниця в часі. До сніданку ми отримали вільну годину та прогулялися містом. Окрім досить пристойного центру міста, де повним ходом йде реставраційні роботи, натрапили не непоганий парк.
Площа Ринок.
Добрячі поснідали, та поїхали до Любліну. Де потрапили на Ягеллонський ярмарок.
Сюди прибували купці не тільки з усіх куточків держави, але з найвіддаленіших частин Європи й світу
. Наразі на ярмарку були представлені здається тільки “найвіддаленіші частини Європи“, тобто Україна, Бєларусь та Росія . Афіша ярмарку було на цих трьох мовах та польською і англійською. Як на мене цікава фраза з афіші про волів, бо усіма іншими мовами воли постачалися з Волини та з України (тобто з двох різних країн).
Взагалі Люблін - центр воєводства, місто давне та велике і заслуговує на більшу увагу. Ми витратили на його центр всього години три (я навіть на початку прогулянки встиг покуштувати місцевого пива).
Нашвидкуруч перекусили на ярмарку, та чухнули до Варшави. Треба подякувати широкому узбіччю, усі тихоходи на ньому, тому загальний потік йде 140, практично не переймаючись обгонами. До Варшави практично долетіли. iGO впорався на 5 балів і ми прибули до центру міста, де завдяки неділі парковка була безкоштовна. За орієнтир для пошуку машини взяли Палац Науки та Культури ім.І.В. Сталіна.
Маючи IT-шника в екипажі (7 бекапів, краще ніж 5 бекапів) місце паркування було також відмічено в iGO, та зафільмована табличка з адресою. В першу чергу випили кави з канапками, 110 злотих знятих в банкоматі в Замосце одразу скінчилися, тому зняли ще 100. Як виявилося припаркувалися ми таки далеко від “самого-самого” центру, тому довелося побігати. Мала почала трохи нудьгувати, але тут нам потрапив на очі Коперник, який є одним з її кумирів.
Трохи здивувало, що людей в центрі небагато. Як на мене в неділю в Києві їх значно більше.
Дівчатка перекусили, я мотнувся за машиною, та за порадою куми поїхали в парк Лазієнкі. Як на мене наша Умань краща, але побувати там варто. Почали виїжджати з Варшави, і тут ми нарешті зрозуміли, чому в Варшаві так мало людей (фактично самі туристи). Практично від самого центра міста нам на зустріч на протязі майже 50км стояла майже мертва пробка. За всі ці 50км, ми зустріли всього одну машину, що об'їжджала цю пробку - вона була пожежною, усі інші терплячи стояли чекали своєї черги на те, щоб посунутися на метр-два. Відмахавши трохи під 200 км в напрямку литовського кордону, залягли спати в мотелі на заправці. Пристойний номер в мансарді (але без сніданку) обійшовся нам в 160 PLN.
жду продолжения про Литву не забудь написать, как меня засЁк
Обязательно. Правда до этого момента надо еще в Литву вьехать, заехать в Латвию и опять вернутся в Литву .
Треба продовжувати, бо я так ще рік писати буду . Лягли пізно, встали рано. Трохи заважала група автобусних русо-туристо, що довго тарилася пивом на заправці, але виспалися добре. Треба відмахати побільше, поки поляки не попрокидалися. Дороги на півночі Польщі поки що гірші ніж на півдні. Окрім того, постійно потрапляємо на реконструкцію дороги, та реверсні світлофори, що добряче нас пригальмовують. Якщо біля українського кордону біля кожного населеного пункту мали фото-радар, то тут менш ніж за сотню кілометрів проїжджаємо 3 пости . Багато зустрічних російських фур, що заздалегідь попереджають, окрім того ми особливо не порушували, так що ідемо без зупинок до самого кордону. Треба сказати, що iGO має розрив за 5км до кордону Польща-Литва на трасі E67. Фактично на цьому розриві ми і зупиняємося на заправці витрати останні злоти на каву та кілька літрів до баку. Далі кордон, на якому велика черга легковиків не менш 30, але черга проходить за 2 хвилини, бо всі машини ЕС, поляк та литовець сидять разом. Нам стає соромно, бо на штампування наших паспортів теж витрачають ці 2 хвилини і черга збільшується вдвічі. Польський прикордонник питається як воно в Кийові, чи великий Майдан, чи не на Майдані ми живемо, кажу йому, що в Києві великий, але в Харкові більший . За кордоном бачимо чергу вантажівок на кілька кілометрів, ось думаю, хто зараз має радіти Шенгену. Бачимо пункт продажу віньеток, гальмуємо біля нього, виявляється, що віньетки потрібні тільки вантажівкам і ми прямуємо на Каунас. Буквально через 50 км, бачимо, що литовці порівнюючи з поляками таки самі недоевропейці як і ми. На трасі розбирають аварію, нас пускають раніше ніж зустрічний рух, і ми бачимо, що литовськими братами зустрічна смуга майже вщент забита, доводиться об'їжджати її узбіччям . Каунас для мене - одне з нагадувань дитинства, бо саме туди поїхав наш 8-й клас витрачати зароблені в колгоспі літом гроші, тоді дуже вразила велика пішохідна вулиця в центрі міста, заплутані вулиці, в яких заблукав наш автобус, форт на горі з камерами для тортур, музей чортів та Чюрльоніса. Але ми трохи затримались в дорозі, я намагаюся прямувати до центру, але я ловлю ґаву і ми від центру до якого було рукою подати починаємо хутко віддалятися, дівки вимагають негайний піс-стоп та їсти, і ми зупиняємося біля першого ліпшого торгівельного центру. Головне для мене - паркування безкоштовне і місце для нього є. Сідаємо в піцерії, дивимося як барани в виключно литовське меню. Для мене ця мова є повною загадкою, чомусь майже без проблем розумію польську та латвійську, але литовську, яка затиснута поміж ними зрозуміти не можу. Обслуговуючий персонал окрім литовської інших мов не знав. В принципі, ми самі винуваті, бо заїхали не в туристичне місце. Втім, персоналу таки +, бо вони знайшли якогось більш літнього чоловіка на кухні, що знав російську і нас таки нагодували. Ціни - просто демпінг. На ситий шлунок і орієнтуватися простіше, швидко спустилися до центру, де я надибав стоянку, на якій 20 з гаком років тому паркувався наш шкільний автобус. Що можу сказати, Каунас вразив мене ще раз. Місто фактично не змінилося за ці роки, але якщо раніше він нам рижанам здавався більш західним, то цього разу нам киянам здалося, що ми повернулися до СРСР. Як на гріх, ми забулися, що сьогодні 20 серпня - понеділок і жоден музей не працює, окрім того, було досить прохолодно, та постійно прискав дощик. Тому поблукавши пару годин, зробивши кілька знімків та відео, придбавши “сувеніро”, дреманули з Каунаса на Ригу. Пам'ятаючи розповіді, що в Каунасі і з GPS заблукати не проблема, я добре продумав виїзд з міста і ретельно проставив місця, через яки маю виїхати. Краще б я цього не робив, бо виїжджав все одно по знаках, але за те iGO дав нагоду над ним пореготати, коли ми їхали досить широким проспектом на щонайменш 6 смуг, по якому дозволена швидкість чи то 70 чи то 80, але кожні 100 метрів є місце для розвороту, треба було чути як кожні 2 секунди iGO намагалося вперто нас розвернути. Втім iGO відреготалося потім, коли я заспокоїлося і вирішив, що воно вже упевнилося в моєму маршруті, воно таки протягнуло нас повз нашу розв'язку розгортатися в якийсь дачний кооператив, щоб їхати на ті проміжні пункти, що я натикав у Каунасі. Втім втратили ми на всі ці маневри не більше 10 хвилин і попрямували на Ригу. На фото єдина новобудівля в Каунас за останні 20 років, що впала мені в око. Найбільший в Литві торговельно-розважальний комплекс "Akropolis" не рахуємо, на щастя ми в нього не зайшли .
Дощик, який починався в Каунасі обернувся доброю зливою і переслідував нас до самого кордону з Латвією. Дороги в Литві трохи гірші за польські, але менш завантажені, тому незважаючи на зливу пересувалися досить швидко. Зупинилися хиба що на заправці Statoil за Паневежисом щоб залитися по вінця кавою та А95. Я переплутав курс злотого та лита, хто з них дешевший і в мене вийшло, що литовські ціні просто дурниця, а польські - жах. Насправді по бензину і каві на заправках різниця на користь литовців зовсім невелика. Кордон з Латвією зустрів повною порожнечею, яка швидко за нами наповнилася поки чергові 2 хвилини на нас витрачала латвійська прикордонниця. Чим ближче до Риги, тім більше машин. В Ригу заїжджали вже колонною в годину пік десь о 18:00, але як завжди нам пощастило, основний караван машин йшов нам на зустріч, і ми без проблем за 20 хвилин добралися до себе в Ілгуціемс. На фото Home Sweet Home, будинок в якому я жив від народження 18 років (з трирічною перервою на заслання в Комі . Будинок збудовано за литовським проектом, як кажуть, литовці собі такого житла не будували.
и хде продолжение?
А там сейчас по хронологии банкет по случаю приезда, с воспоминаниями наверное проблемы... Кстати, имхо, у нас не очень принято парковать "во дворах" тачки со стороны дома (как на фотке). Что будет с крышей любимого пепелаца, если кто-нибудь выбросится из окна, пусть всего лишь и пятого этажа?
Что будет с крышей любимого пепелаца, если кто-нибудь выбросится из окна, пусть всего лишь и пятого этажа?
настолько участились случаи суицида?
настолько участились случаи суицида?
В текущий момент современности, когда одномоментно стоимость пачки масла или пачки даже дешевых сигарет далеко опередили стоимость тысячи миллилитров подорожавшего до евро бензина, это неудивительно.
.
А перед мостом спава 9-ти этажная башня, мой дом
Обслуговуючий персонал окрім литовської інших мов не знав. В принципі, ми самі винуваті, бо заїхали не в туристичне місце. Втім, персоналу таки +, бо вони знайшли якогось більш літнього чоловіка на кухні, що знав російську і нас таки нагодували.
В отличии от Лавии, где 50% русскоязычного населения, в Литве на русском говорят процентов 5, и то старшее поколение.Молодеж русского не знает вообще, литовский, английский.Хотя в Вильнюсе в кафе, когда мы начали отвечать на украинском, с нами заговорили по-русски.Просто в Вильнюсе русских больше.
[ц На фото Home Sweet Home, будинок в якому я жив від народження 18 років (з трирічною перервою на заслання в Комі . Будинок збудовано за литовським проектом, як кажуть, литовці собі такого житла не будували.
Еще как строили, я пока не прочитал, подумал, что это литва , спальный район.У меня дядька точно в таком живет на Зеленой горе в Каунасе.
Литовська для мене завжди була загадковою мовою. Проте якимось дивом завжди домовлявся - як під час служби у 80-і, так і пізніше. У центрі Вільнюса жодних мовних проблем не було. А от в Естонії - дійсно траплялися. Молодь у провінції не завжди знає, що буває якась мова, крім естонської, а старші "забилі русских язикоф...2 Після цієї фрази мер міста Вільянді, наприклад, страшно вибачався.
Литовська для мене завжди була загадковою мовою.
ага, я порой слушаю разговор жены с тещей и нихрена не врубаюсь о чем они!
С продолжением не сложилось, свободное время у меня обычно с 23:00 до 02:00. Вчера просто уснул сразу после ужина . Сегодня продолжу.
С продолжением не сложилось, свободное время у меня обычно с 23:00 до 02:00. Вчера просто уснул сразу после ужина . Сегодня продолжу.
ждемс!
Кстати, имхо, у нас не очень принято парковать "во дворах" тачки со стороны дома (как на фотке).
Ну я не парковался, только вещи выгрузил. Про парковку будет дальше . Возле этого 10 подъездного дома кстати действительно не паркуют - только выгружают (ибо площадочка рядом есть), зато возле рядом стоящего 2-ух подъездного машины 3-4 обычно стоит .
Машину після розвантаження відігнали на стоянку, на якій з минулого року з'явився автоматизований шлагбаум, відеонагляд та лишилася та сама спляча варта з дідуганів. Вартість за ніч за рік не змінилася - 1 лат. Квитанцій не дають, для своїх можна встати і за 50 сантім. Усі привезені з Києва припаси одразу, бо українською горілкою затарені усі магазині від великого до маленької крамнички під самим будинком, щоправда вона разів в 3 дорожче ніж в нас. Одне лихо - навіть пиво продається тільки до 22:00, якщо треба ще - йди в кабак. Взагалі в крамниці нарахували не менш десятка продуктів українського виробництва з брендів – Оболонь, Немиров, Хортиця, Чумак, Мівіна. За рік побільшало литовських молочних продуктів, особливо сирів. Практично все дорожче ніж в нас, але м'ясо - дешевше. Для ілюстрації зустрічі - фото минулорічного прощання: "Доня з зятем готують цепеліни".
Наступного дня, в небозі - 20 років. За традицією усі великі свята - на дачі. Збираємося і чухаємо в Саулкрасти, на північ від Риги, як на мене - краще Юрмали, ще з радянських часів коли Рига не мала очисних споруд і все лайно з Даугави прямувало на Юрмалу. Для мене головна перевага дачі - відірвати душу в новус, це єдина річ, що не влазила до Polo в багажника, сподіваюся, що в Golf+ залізе, але без пасажирів позаду . Розміри цього латвійського чуда 1.40x1.40.
Для виконання культурної програми відвідуємо парк паньского маєтку в Біріні.. Сам парк досить занедбаний, але кілька цикавих місць є, головна його перевага - в ньому не так багато відвідувачив. Сам замок можна винайняти на весілля, чи іншу урочисту подію. Найбільше занедбанністю вразив склеп колишніх володарів замку.
Замок.
Навколо замку більше менш охайно, але парку вже фактично нема - просто ліс.
Втім, в парку можна знайти безкоштовні розваги як малим, так і дорослим. Гойдалка, катамарани, човни, коні.
Повернулися на дачу, значно перевищивши швидкість на порожній дорозі. Якимось дивом обидва водія відчули засаду та вчасно пригальмували. Звільнилися від керма, і попрямували лісом до моря.
Нарешті море. Звертаю увагу на кількість людей, питаннячко: "на що та Ялта або Юрмала? ". Вода ще 18!
Минулого року спостерігали мегабудівництво міжнародної траси "VIA Baltica". Цього разу будівництво, принаймні окружній Саулкраст, практично закінчено і можна було спостерігати на його результат. Звертаю увагу на висоту насипу. Одеська траса разом з бориспільською нервово "курят в сторонке".
З відкриттям траси піший шлях до моря для нас збільшиться на кілька сот метрів, втім всі вони лісом. Трасу на той час ще не відкрили, але поодинокі гонсалеси включно з фурами на неї вже десь вискакували і перли на повну котушку. Але декому це не завадило провести фотосесію .
Переночували на дачі і вже знайомим шляхом через Біріні, Рагану поїхали спочатку в Турайду, де закупили традиційних сігулдських тростин як сувенірів однокашникам доньки. В Турайді та в Сігулді бували вже кілька разів, тому цього разу до замку не полізли. Тому знімки 2006 року.
Скільки пам'ятаю цей замок (більше 30 років) в ньому постійно щось добудовують. Але до литовського Тракаю йому ще далеко. Непогані краєвиди відкриваються з башти замку.
Біля замку є парк з чудернацькими скульптурами. Парк згадав виключно тому, що в студентські часи приймав участь в його оздоблені (розбирали сміття на цих галявинах).
Поміж Турайдою та Сігулдою знаходиться печера Гутмана. На стінах печери збереглися підписи вандалів яким по кілька сот років. Пити водичку з джерела цієї печери не раджу, років 20 тому напився - тиждень хворів.
Паркування в Сігулді не дешеве, але цього разу ми робили тільки безкоштовну зупинку. Біля кожної парковки в Сигулді є місце для "сувеніро" з бурштину, ціни здається трохи дешевші ніж в Ризі. В радянські "сувеніро" продавали і на пішохідних тропах, при чому чи вище, тім дешевші дерев'яні тростини. З родиною ми цими тропами не лазили, тому брехати по цінах не буду .
Звертаю увагу на висоту насипу.
Кстати, окружная Саулкраст (длина 20 км)единственная новая дорога, построенная после распада СССР "с нуля". Дорога действительно хороша, однако, имхо, ничем особо не отличается от ранее реконструированных участков трассы Рига-Таллин, построенной к Олимпиаде-80, по которым Daugava уже ездил. Там тоже перепады высоты убрали - где-то подсыпали, где-то срыли... Ну разве что злые языки поговаривают, что из-за близлежащих дачных поселков лес вдоль объездной огородят сеткой, и не кусками, а на всем протяжении, на радость спешащим водителям и на горе водителям желающим до кустиков А уж какое горе будет местным пешеходам...
Взагалі, цього разу в Сігулді зупинилися виключно потрусити трохи банкомату на дрібні витрати, бо до цього часу усі витрати в магазинах були виключно карткою, а в Біріні платила сестра. Прикупили батарейки до фотоапарату, бо акумулятори підсіли. Взагалі ціни на "зміни матеріали" та "електроніку" в Латвії значно вищі за українські. Наприклад мій КПК в латвійському інтернет магазині коштує дорожче, ніж у нас далеко не в самому дешевому Юнітрейді. На парковці наші номери та особливо два прапорця (український та латвійський) чимось зацікавили місцевих хлопців, але чим саме, так і не дізнався – вони накивали п'ятами. В минулорічний приїзд під час паркування досить часто до нас підходили, та щось питали, в цей рік це був єдиний випадок. Від Сігулди ми нарешті відправилися до мети цього дня - зоопарк у лісі в Лігатне. Як кажуть місцеві мешканці - це зоопарк навпаки, вольєри на стільки великі, що в клітках знаходяться не звірі, а люди. Заїзд-вхід до парку платні, здається 2 лата з дорослого, зате паркування безкоштовне. Туристичні тропи в багатьох місцях в Латвії оздобленні ще з радянських часів дерев'яними настилами.
Вольєр для ведмедя. Нажаль сам він заховався поки ми витягали фото після відео.
Відстані в цьому "зоопарку" суттєві. Гуляли ми майже три години. Їсти дуже закортіло, але друга машина, яка мала привезти харчи для пікніку (в парку облаштуванні місця для цього) застрягла на дачі. Тому довелося швидко вибиратися до цивілізації, бо ресторанного сервісу в Лігатне немає зовсім. Встигли побачити собако-вовків, кабанів, оленів, "пухнастиків" класу єнот та дрібніших . На закусь "Знайдіть Зубра в його квартири".
Найближча їжа потрапила на очі аж в Сігулді. Перекусили смачно та досить дорого (ак для ресторану на узбіччі траси). Офіціантка спочатку до нас чомусь досить довго не підходила, киваючи головою, що бачить нас і зараз підійде. Потім досить щвидко все зробили, замовлення було не складним.
В Ригу в'їхали як раз в годину пик, а нам треба на вантовий міст. На Горького (Вальдемара?) було машин більше, ніж ми очікували і спробували прорватися городами, не порушуючи правил дорожнього руху, iGO щоправда почав заважати майже як у Каунасі та провокувати на необережні маневри. В тім вирвалися на простір, але таки встряглі хвилин на 10 на заїзді на міст з набережної. Проти щоденного штурму наших мостів, ризькі пробки відпочивають . Треба трохи збільшити швидкість, бо до Лешего в Литви ще довго . Наступного дня мотнули до родичів на Саркандаугаву, з відти було гріх не заїхати в зоопарк в Межапарку, в якому родина побувала вже разів 10. Треба сказати, що зоопарк досить дорогий, але є поняття "родинний квиток", що надає суттєву знижку. Зоопарк мені подобається більше, ніж київський, можливо тому, що він мені якось ріднішій, та в ньому раніше почалися зміни на краще.
На Горького (Вальдемара?)
В названиях запутался? В принципе это несложно, запутаться. Вообще-то сия улица до нынешнего названия (Кришьяниса Валдемара) и прошлого (Максима Горького) называлась Германа Геринга штрассе (наверное тогда по ней можно было проехать очень быстро, что и вызывало ассоциацию с авиацией). Еще немного раньше улица называлась так же, как и сейчас. Еще немного раньше Николаевской. Но прикол еще в том, что раньше там было три улицы - Николаевская (часть которой стала Бриана а потом Барбюса, потом опять Бриана), Шарлотинская и между ними проложили Вагнера....
Валдемара в принципе одна из немногих улиц, перетурбации с переименованиями которой я знаю. Просто задумался, через какие чигири я ее объехал и понял, что не помню ни старых ни новых названий. Сейчас по карте глянул и память несколько восстановилась. началась сразу после ухода с Бривибас на Цесу, поэтому ушел через Менесс, Зирну на Сканстес, на которой долго не было левого поворота (или я его проскочил) и iGO начало выпендриваться, пытаясь втолкнуть меня в любую дырку. В итоге повернул, легко доехал до Ханзас и здравствуй набережная. Отличие рижской пробки от киевской в том, что ее можно объехать. В Киеве в центре если где встрял, уже никто никуда не поедет.
...Там тоже перепады высоты убрали - где-то подсыпали, где-то срыли...
В месте, в котором фоткалось, перепад высоты весьма небольшой, болота нет. Поэтому я и подумал, что такая насыпь на всем протяжении окружной. Может и ошибаюсь . В принципе для сравнения высота насыпи ж.д. дороги в этом же месте не больше метра.
Суппер, надо будет летом мотнуться в зоопарк.
"Доня з зятем готують цепеліни".
Литовцы уверяют, что цепелины - это чисто литовское нац.блюдо, не так?
Литовцы уверяют, что цепелины - это чисто литовское нац.блюдо, не так?
Да, блюдо литовское. Зять у меня - белорус. В Латвии цепелины тоже готовят, в том числе и в ресторанах, ну по крайней мере в столовках едал в советское время, в Lido кстати и сейчас есть . В описании забыл отметить, что в качестве фаст-фуда в Литве и в особенности в Польше очень широко распространился Кебаб (в Литве Кебабай). Пробовать не рискнули. В Латвии подобных заведений не заметил.
В описании забыл отметить, что в качестве фаст-фуда в Литве и в особенности в Польше очень широко распространился Кебаб (в Литве Кебабай). Пробовать не рискнули. В Латвии подобных заведений не заметил.
не замечал, а вот ОГРОМНОЕ кол-во пиццерий поражает до сих пор
зы. жду продолжения!
В ризькому зоопарку звірі та атракціони рознесені здавна, наразі в самому зоопарку є тільки один безкоштовний атракціон, на якому усім місця вистачає.
Трохи забарився з продовженням, бо йдуть дві пиятики поспіль, спочатку у п'ятницю з однокурсниками. Завдяки цій зустричі я зрозумів наскільки Рига менше Києва. З Ілгуціемса в Кенгаракс (з Троєщини на Борщагівку) в п'ятницю, після 18:00, я добрався за 15 хвилин. Дозволена швидкість по місту нагадаю - 50км/г, щоправда по набережній можна 70. Не хай браття латвійці не кажуть, що я їхав пробкам на зустріч. В Києві в цей час куди не їдь все одно будеш стояти. Для зустрічі обрали боулінг клуб, ціни нижчі за київські - в прайм-тайм всього 125 гривень за годину. Після чого відвідали "Русское Лидо" воно же Lido Krievu Seta (Російський Дворик) - натуральна пародія на головне підприємство. Принцип той самий, але все в зменшеному розмірі, в тому рахунку і кількість блюд меню. Персонал з молодих дівок російської не розумів (вперше таке бачив у Ризі), тому дружині довелося трохи допомагати. Взагалі, http://www.lido.lv – латвійська мережа ресторацій,бістро, магазинів не тільки в Латвії, але і у Литві, та навіть в Бєларусі. Але згадуючи про Ригу багато хто рекомендує відвідати Lido на Krasta – візитівку всієї фірми. Нехай з кожним роком воно все більше нагадує їдальню аля “Домашня кухня”, але як на мене досить зручне місце неподалік від центру де можна вгамувати голод за на такі вже й грубі гроші в приємному інтер'єрі. На трьох ми вкладаємося в 100-150 гривень (мої їдять не багато). За минулий рік в Lido чергові погіршення – паркування платне (суто символічно – здається 20 сантим), але все одно – машин стає ще більше, і для паркування місце треба шукати.
Завдяки Lido ми знайшли місце де в Латвії їздять як у Києві (по зустрічній смузі, на червоне світло і т.д.). Моя мала здається була там найдисциплінованішим водієм .
Наступного дня зустрілися з однокашниками, прийшло нас більше двох десятків, з іноземців окрім мене приїхало ще двоє москвичів. Фактично прийшли ті, хто вважав, що чогось в житті досяг. Як резюмувала класна - "от тільки з наших відмінників нічого путнього не вийшло", окрім мене відмінників на зустрічі не було. Втім моє “відмінництво” в школі добре розбавлялося чималим бешкетництвом, може тому я виявився винятком з правил. Пристойний банкет обійшовся десь по 130 гривень з носа. Горілка на столі була здебільшого українська та російська. Російська з преміум сегменту, тому на мій погляд трохи краща. Кульмінація програми - здоровенні херсонські кавуни, але привіз їх не я, а москвичі . Розійшлися надто пізно, тому за кермо я сів вже після обіду.
http://www.akvaparks.lv/ В Юрмалу в останні роки їздимо суто для відвідування аквапарку. В Ризі є свій, але він надто маленький. До Юрмали від Риги є шмат дороги, на якому в радянські часи знімалися майже усі фільми про закордон. Він досі лишається чи не єдиним місцем у Латвії, де можна за правилам їхати швидше 90км/г, раніше таких місць було більше. В'їзд в Юрмалу платний – 10 гривень, діє добу. Чогось цього разу ми якимось чином промайнули повз турнікет, і заплутавшись в розв'язці спробували до нього підібратися на очах , яки показали нам, що необов'язково пхатися назад і квиток можна придбати в іншому місці. Хлопця з латвійськими номерами, що досяг в цьому маневрі більшого успіху ніж ми, вони таки добряче вилаяли. В цьому році ми приїхали надто рано, за годину до відкриття, тому встигли надибати кондитерську-кав'ярню в латвійсько-радянському стилі, яка чимось нагадала мій перший курс. Ті самі тістечка, ті самі чашки, бармен та відвідувачі здається теж прийшли звідти, чи мені так хотілося, щоб так здавалося . Аквапарк у Юрмалі користується попитом в іноземних туристів. Багато литовських автобусів, естонці, бачили навіть фінів. Взагалі по Латвії до бісу катається кемперів. В Сигулді зустріли цілу колону з 3-х десятків італійців. Взагалі з усіх водних атракціонів, що я відвідував (Угорщина,Україна,Литва,Латвія), юрмальський має найвищу якість. Хоча й там буває до біса народу і черги на гірках, але практично усе, чим доводиться користуватися виглядає та працює як нове.
В аквапарку на паркінгу - француз.
Після аквапарку ми традиційно відправляємося на Йомас - головний юрмальский Бродвей. Нам постійно щастить на фестивальні парад але. Останні два роки поспіль - це парад сільських хорових колективів.
В цьому році не застали український ресторан "Спотикач". Взагалі, ми досить довго не їздили до Юрмали, якось поїхали та зустріли цю вічнозачинену ресторацію, і все чекали, що якось зайдемо до неї. Цього разу прийшли, а її вже нема.
Після чого відвідали "Русское Лидо" воно же Lido Krievu Seta (Російський Дворик) - натуральна пародія на головне підприємство.
Гы... А ведь когда-то в 90-е Лидо начиналось именно там. С пары магазинчиков в которых продавалась продукция этого пищеперерабатывающего предприятия, киоска по продаже для собак и пенсионеров костей (отходов предприятия) да кафешки, основным блюдом которой был, естествено, шашлык, пресный и совсем не пахнущий дымом. Заведение отличалось от подобных шашлычек "современным пластиком и стеклом" а также тем, что в нем не было горячительных напитков, кроме пива, естественно, которое в те времена не считалось алкогольным напитком. Хотя фольклерные нотки в интерьере присутствовали - в магазинчике с вечной очередью за копчеными курями и различными готовыми салатами (удобно было тариться в нем на корпоративные сабантуи) была громадная мясорубка, из которой фаршинами торчали нити сосисек... Это потом уже построили Лидо на Краста и "головне підприємство" расширили до "Русского дворика", самым наглым образом перегородив своим общепитом старинную улочку Кенгарага, за которой и начинается современный (раньше он начинался чуть ближе к центру) район Кенгарагс (кто смотрел "Даже не думай-2", наверное помнят, что герои улетали в сказочную страну "Кенгарагс" )
Кстати, город Киев в Риге почему-то не в почете. При царе-батюшке в Риге была улица Киевская, но очень коротенькая (практически переулок) и совсем на отшибе. После Брестского мира ее переименовали, как и многие другие, напоминавшие о "тюрьме народов". После Второй войны, Киевская появилась опять, но уже не там, а поближе к центру, вместо Католической улицы. Естественно, после распада СССР Католической улице вернули старое название и Рига опять осталась без Киевской.
Наступного дня вирішили віддати гроші муніципалам. Бо чомусь в неділю, коли паркування безкоштовне, ми в центр не їздимо. Найдешевша зупинка в центрі - паркування вздовж набережній. Якщо вірно пам'ятаю - перша година 8 грн, друга 12, далі можливо більше. Сплата через паркомати, яки не завжди працюють і треба бігти добру сотню метрів до іншого. Місцеві мають можливість здійснювати оплату через мобільні телефони, але я цей процес не вивчав. Якщо не знаєш скільки часу будеш стояти - прямуй до паркінгу, але там вартість вища. Цього разу нам нарешті пощастило і ми потрапили на кораблик для прогулянок по Даугаві. Для відправлення корабля необхідних кворум - 10 осіб. Вартість екскурсії 30 гривень з дорослого, та 10 з дитини.
Для меня Кенгарагс всегда был загадочной страной, куда ходит 7-й и 9-й трамвай. Несколько транзитных поездок Киев-Рига в принципе проходили рядом с этой страной, но в глубине его последний раз я был наверное лет 25 назад, когда нас с друганом возили не помню уже в какой кинотеатр смотреть супер мульт "Шпионские страсти". Поэтому на славную улицу Кенгарага меня привел iGO, без него честно признаюсь, мне было бы тяжело .
Кораблик спочатку піднівся Даугавою в напрямку нового мосту, де розвернувся за телевізійною вежою, що лишилася мабуть найновітнішою з побудованих в СРСР. Її спорудження скінчилося в 1986 року, зараз на ній діє оглядовий майданчик, та здається ресторація. Висота вежи 368.5 метрів (київська - 385), десь зустрічав фразу, що підйом на неї коштує всього 40 сантим (4 гривні).
Від з корабля на центр міста.
Поэтому на славную улицу Кенгарага меня привел iGO, без него честно признаюсь, мне было бы тяжело .
Да уж, таких улиц, как Кенгарага, которые имет два перекрестка сами с собой и имеют 4 окончания, я знаю только две (обе в Риге).
Зы. А кинотеатр назывался Москва, на перекрестке Прусской (тогда Эдуарда Смилтена) и Московской улиц .
Да уж, таких улиц, как Кенгарага, которые имет два перекрестка сами с собой и имеют 4 окончания, я знаю только две (обе в Риге).
В Риге есть улица покруче, Гривас называется. На ней только домов за №11 больше четырех десятков. Сколько раз она пересекается сама с собой я пожалуй не сосчитаю .
Зы. А кинотеатр назывался Москва, на перекрестке Прусской (тогда Эдуарда Смилтена) и Московской улиц .
Спасибо .
В Риге есть улица покруче, Гривас называется. На ней только домов за №11 больше четырех десятков. Сколько раз она пересекается сама с собой я пожалуй не сосчитаю .
Ну насчет пересечений - по плану она вроде прямая как карандаш...При этом внутридворовые дорожки улицей не считаются (на самом правильном плане - кадастровом не подписаны и красными линиями не выделены, то есть на такой дороге можно при желании построить многоэтажку)... Да и дом номер одиннадцать там всего один. Остальные 11-к1, 11-к2, .... Самый старший корпус нашел 11-к34, при этом 24-й и 33-й корпуса почему-то найти не смог.
На Google Earth дорожки между домами показаны как проезжие . На счет 40+ домов я приврал, точно не помнил, сами коренные жители этого массива понятия не имеют где какой дом находится, поскольку системность в их нумерации весьма относительная. Кстати только сейчас узнал, что именно называлось улицей, таки действительно прямая, как линейка. После пересечения с Гривас на улице Вайделотес нет ни единого дома по этой улице, хотя она тянется еще добрых 300 метров, а в округе сплошные Гривас 11. Посчитал дома с Гугля, их таки действительно всего 31 .
На Google Earth дорожки между домами показаны как проезжие . На счет 40+ домов я приврал, точно не помнил, сами коренные жители этого массива понятия не имеют где какой дом находится, поскольку системность в их нумерации весьма относительная. Кстати только сейчас узнал, что именно называлось улицей, таки действительно прямая, как линейка. После пересечения с Гривас на улице Вайделотес нет ни единого дома по этой улице, хотя она тянется еще добрых 300 метров, а в округе сплошные Гривас 11.
Как интересно Вас читать! Когда продолжение?
Мои девченки из Гурзуфа уже вернулись, если спать рано лягут, то продолжение сегодня ночью будет . Дни уже в голове перемешались, тем более, что я регулярно разбавляю отчет фотками из поездки 2006 года, очень подмывает закончить побыстрее, выложив несколько фоток с минимальным текстом. Благодаря моей лени, я их до сих пор не залил никуда, посему по прежнему одна мессага - одна фото .
После пересечения с Гривас на улице Вайделотес нет ни единого дома по этой улице, хотя она тянется еще добрых 300 метров, а в округе сплошные Гривас 11.
А как же домик Вайделотес 16 и трехподъездный напротив - Вайделотес 13? И система какая-никакая есть ряды с юга на север, нумерация с запада на восток корпуса 1-6 корпуса 7-9 корпуса 10-14 корпуса 15-20 корпуса 21-23
выпадают из системы конечно корпуса 25-32, но и они идут как бы подряд... Очень не в кассу дом 17/1, такое впечатление что строители вбили колышки на пару десятков метров "не там".
Я еще в начале 80-х понял, чем отличается строительство в Киеве от строительства в Риге. В Киеве сносили старье кварталами, а в Риге берегли для будущих наследников каждый старый домик и каждый квадратиный метр старой улицы (лишь бы съэкономить пару килограмм асфальта). Оттого то у нас всегда найдется портящая общий проект микрорайончика халупа. И удаляясь от центра города везде проезжаешь сначала "трущобы" и лишь только потом идут "новостройки"
Если смотреть на номерацию на карте, действительно она кажется почти логичной. Если реально ножками ходить, чорт ногу сломит.
А как же домик Вайделотес 16 и трехподъездный напротив - Вайделотес 13?
Это одноэтажные магазинчики, нету там подъездов . Похоже, что по Вайделотес магазины, жилые дома вокруг них с разных сторон - Гривас 11. Кстати, на фотке с http://forum.myriga.info (с) вид на Вайделотес 13, за ним возвышаются элитные Гривас 11, элитные потому как с мансардами, в которых по идее должны были размещатся мастерские художников. "Мансардных домов" немного.
В Киеве кстати тоже халупок в некоторых микрорайонах хватает. Просто многие киевские микрорайоны строились на намывном песочке, где в болотах никто не жил.
Спробую продовжити, чим ще можна зайнятися в центрі міста. Одне з головних туристичних шоу - залізти на вежу Св.Петра. Поки жив у Ризі жодного разу не був, а зараз лазимо майже в кожен приїзд. Вежа.
Рига з вежі.
Центр міста відгороджений міським каналом, що в Даугаві починається та до неї ж повертається. Біля Мілди , так звуть латвійський пам'ятник Свободи, можна орендувати катамаран та трохи проїхатися каналом. Декому дуже подобається .
Щоправда по каналу далеко не пускають, але до опери доїхати можна. В ризький опері першого разу побував років 8 тому, але на балеті. Виступав мабуть 4-й склад місцевої трупи, бо перши три виїхали за кордон на заробітки. Наш балет кращий, принаймні балерин на підлогу не роняють. Але сам антураж опери зовсім відмінний від київського. Кожний ярус має свій гардероб, своє "шампанське", та сходи. Обслуга - молоді чолов'яги в відповідних костюмах з метеликами. Вартість квитків звісно теж відповідна.
Одна з найрозповсюджених помилок іноземців в Латвії - це читання латиських приголосних літер, що мають пом'якшення. Наприклад, "K," треба читати "ть". В результаті Кіт (Катьис) перетворюється на Какіса. Найбільш відомі ризькі коти згідно з легендою спочатку були встановлені до Великої купецької гільдії. Так що можливо не так вже й помиляються люди при вимові цього складного слова. .
Згадав за тих чорних чортів тільки через те, що обидві мої котоманьяки, і фото наступного звіра я просто був зобов'язаний розмістити. А згадавши про котів в Ризі, не пригадати одну з основних міських легенд на якій робиться сувенірний бізнес не можна . Взагалі в Ризі котів до біса, щільність майже як в Гурзуфі, але головна перевага ризьких котів - вони більш гладкі.
Є кілька старих-нових споруд, досить не поганої архітектури, але я їх чомусь не сприймаю, подивився і виявив, що навіть і не фотографував. По-перше це будівля ризької Думи, яку побудували на місці моєї альма матер, але якщо вже почали валяти, так треба валяти до кінця. Бо вже кілька років поряд з новітньою будівлею стоять рештки 1-го корпусу політеху. Напроти думи маємо відбудований в 90-х будинок Чорноголових, що кілька сот років вважався найкрасивішою будівлею у Ризі, поки не був зруйнований у II-гу світову.
А как же домик Вайделотес 16 и трехподъездный напротив - Вайделотес 13?
Это одноэтажные магазинчики, нету там подъездов . Похоже, что по Вайделотес магазины, жилые дома вокруг них с разных сторон - Гривас 11. Кстати, на фотке с http://forum.myriga.info (с) вид на Вайделотес 13,
Интересно, по карте рижской Думы, магазинчик перед "мансардными" числится как Гривас 11/5, магазинчик справа Гривас 11/6.
Вайделотес 16 - вроде маленький частный домик, а Вайделотес 13 - близнец трехподъездных "11-х"
Я смотрел через iGO, а в нем нет контуров домов, не мудренно ошибиться. №16 - это книжный, что там сейчас не знаю. Напротив него действительно почти стандартная "11", кроме одного - на нижнем этаже у нее был виноводочный до 87 года. Кстати, на фотке видим улицу Буллю, это ее "старое русло", обазующее замкнутый овал с новым.
Перебування в Латвії закінчується, тому ще пара цікавих місць, що випали з опису. Взагалі в Латвії для туристів є 3 великі дюни, яких звуть білими. Але найбільш канонічною, є дюна на в'їзді в Саулкрасти в гирлі річці Інчупе. Саме її латвійська пошта розмістила на марці 2007 року під назвою Balta Kapa (Біла Дюна). Окрім того, її висота – 18 метрів, інших трохи менша. Тезки дюни.
На фото можна побачити, що дюна охороняється державою, встановлений захист від її роздування. Також маємо рештки чийогось весілля, якщо придивитися можна побачити досить кумедних молодят, але не буду посягати на їх перший шлюбний ранок .
Під дюною впадає в море річка Інчупе, з приводу можливості гідроспоруд на якій, літом ми сперечалися с Azurello. На цьому фото Дніпрогес цілком можливий .
Коли вже зачепив весільну тему, то ще одне фото на цю тематику. Міст в парку біля міського каналу, на якому молодята вішають замки, та викидають ключ до каналу, символізуючи своє вічне кохання. Раніше такої традиції в Ризі не було, пошук звідки вона взялася призвів мене на Myriga.Info. Враховуючи, що раз на 2-3 місяці місцева влада таки замочки знімає, стає зрозумілим, чому Рига чемпіон за кількістю розлучень. Щоправда про це лідерство пам'ятаю з часів СРСР, про сьогоднішню порівняльну статистику не знаю, але з моїх однокашників більше половини розлучені.
В 2006 році ми доїхали з Риги до Києва за 17 годин з врахуванням двох годин в черзі на кордоні Латвія-Бєларусь. В цьому році відпустка була трохи довшою, а ми мали ще час та натхнення навідатися до Литви. Виїхали з Риги о 8-й ранку, наче час пик, машин до біса, але ми досить швидко вибираємося з міста. На кордоні знову нікого, цього разу тільки литовський прикордонник, який впускає нас за 2 хвилини, встигнувши одночасно пропусти пару фур повз нас просто кинувши оком в протягнуті з них паспорти. Вже знайомою дорогою проїжджаємо по кільцевий Паневежиса, та вибираємося до автомагістраль на Вільнюс. Тут на мене чекає несподіванка. На протязі 50км жодного знаку про АЗС або WC. Нарешті аж біля Укмерге бачимо Лукойл. Ціни на “автобанній” заправці трохи завищені, 3.15 лита за літр 95-го, в інших місцях було в межах 3.08-3.12. Дозволена швидкість на автомагістралі 130км/ч якість покриття, ремонтні роботи, та досить части розв'язки, що вимагають знизити швидкість не викликають бажання нестися швидше, тому прибуваємо в Вільнюс десь о 12-й. В самому Вільнюсі нас зустрічають чергові ремонти, але прямуючи за потоком, та слухаючи iGO прямуємо до центру, бо ціль в нас поставлена – вежа Ґедемінаса, фактично це єдина споруда, відвідини якої я запам'ятав у Вільнюсі 19 років тому. Взагалі, у Литві їздять швидше ніж у Латвії, тому один поворот я таки проґавив, але iGO швидко знайшло альтернативу. Біля вежі знаходимо парковку з паркоматами, за більш-менш гуманну ціну, але литовської дрібноти в нас в обріз, тому сплачуємо на повну котушку всього пару годин. Одразу ліземо на вежу, шлях на яку чимось нагадує сходження до Високого Замку у Львові, але тут краєвиди кращі, бо річка є .
Довго не міг підібрати фотку з вежі. Бо KISERG в своєму звіті кращий ракурс вже подав. В інші боки панорама на моїх фотках практично однакова. В основному фільмував на відео.
Час швидко минає, а нам ще треба поїсти та встигнути на стоянку. Спускаємося з вежі, та одразу прямуємо до "сувеніро", вітерець вже добрий і прямо в нас перед очами трощить кілька глиняних дзвонів. Щось купуємо, та мерщій до ресторації. Обслуговує нас зовсім молодий хлопець, спилкуємося з ним англійської, він приймає замовлення мовчки, але обслуговує нас швидко. Чи то ми мало зголодніли, чи то Вільнюс дуже дешево місто, але рахунок на трьох склав менш ніж 50 лит. Я бігцем за машиною та кататися по місту, щоб знову не витрачатися на паркінг, бо накопічена дрібнота вже пішла на чайові, а дівчатка роблять ще невелике коло через "сувеніро". Нарешті променада закінчена і ми прямуємо на Тракай, часу на фотосесію вже зовсім нема, тому робимо знімки просто через вікно на світлофорах.
Одразу ліземо на вежу, шлях на яку чимось нагадує сходження до Високого Замку у Львові, але тут краєвиди кращі, бо річка є .
с другой стороны там фуникулер имееЦЦа
Да фуникулер есть, так как не воспользовался, я о нем совсем забыл . При нашем сидячем образе жизни ноги полезно размять, в особенности после 4-х часов езды. Кроме того, имхо со стороны пешего подъема больше достопримечательностей, пешеходные улочки, "сувениро" и т.д. .
Да фуникулер есть, так как не воспользовался, я о нем совсем забыл . При нашем сидячем образе жизни ноги полезно размять, в особенности после 4-х часов езды. Кроме того, имхо со стороны пешего подъема больше достопримечательностей, пешеходные улочки, "сувениро" и т.д. .
плюс он денег каких-то стоит, а у Вас литов не было, как ты написал
Литы у нас были, в Каунасе снял аж 350 на "сувениро" в банкомате. Не было мелочи. А паркомат бумажные деньги не принимал.
Литы у нас были, в Каунасе снял аж 350 на "сувениро" в банкомате. Не было мелочи. А паркомат бумажные деньги не принимал.
єто да, он монетки ест онли, но учитывая, что у них сдачу обожаю давать металлом, то проблем с ним не бывает.........проблема в том, куда его девать
Что-то ты, Даугава, подвис! Где продолжение то?
А я паузу держу, поскольку походу дальше должен быть ты . На самом деле на работе писать некогда, а дома за комп не пускают , впрочем сегодня-завтра закончу, осталось немного.
В 2006 році ми майже кожного дня в Латвії зустрічали українців, щоправда це були або рейсові автобуси "Ecolines" або фури, але жодного разу не потрапляли на автотуристів. Цього разу взагалі останні українські номери бачили ще перед Варшавою. І ось, на півдорозі до Тракаю нам назустріч прямує українська машина. На жаль я її побачив тільки в дзеркала, коли мала с дружиною разом зойкнули "Кияни!!!". Перед самим виїздом з Риги я переглядав AutoUA , тому коли побачив Октаву, одразу второпав, що це може бути тільки Леший . Рух був надто жвавий, до развороту було їхати далеко, тому так і не здибалися .
До Тракаю добралися без проблем, iGO привів до замку жодного разу не схибнувши, як побачили перше місце для паркування, одразу зупинилися. Знову проблеми з дріб'язком до паркоматів. Якийсь дідуган одразу почав гукати ховати машину в своєму дворі, бо це буде дешевше, та надійніше. Ми знайшли варіант простіше, випили кави в караїмському кафе та лишили машину біля нього, домовившись з хазяями. Припаркуватися звичайно можна було метрів на 200-300 ближче до замку, але чи є вільні місця там, чи ні, гадати не хотілося, краще вже прогулятися краєм озера.
В цьому році не застали український ресторан "Спотикач". Взагалі, ми досить довго не їздили до Юрмали, якось поїхали та зустріли цю вічнозачинену ресторацію, і все чекали, що якось зайдемо до неї. Цього разу прийшли, а її вже нема.
И слава Богу, дорого и не вкусно, я после них борщ год не ел.
Згадав за тих чорних чортів тільки через те, що обидві мої котоманьяки, і фото наступного звіра я просто був зобов'язаний розмістити. А згадавши про котів в Ризі, не пригадати одну з основних міських легенд на якій робиться сувенірний бізнес не можна . Взагалі в Ризі котів до біса, щільність майже як в Гурзуфі, але головна перевага ризьких котів - вони більш гладкі.
Это по моему он же:
Треба сказати, що з усіх середньовічних замків Латвії та Литви, Тракай відновили найбільш повно, мабуть тому ще з радянських часів він фактично є візитівкою литовського туризму. Чи то через негоду (вітер таки був досить холодний), чи через робочий день, народу було небагато, практично ми та кілька груп німців, тому проблем з фотографуванням не було.
Окрім музею в замку, можна також прокотитися озером, вибір плавзасобів досить великий, є навіть яхт-клуб. Втім в нас ще були плани на вечір, тому загнали мамцю до клітки, сфотографували, пробіглися музеєм, традиційний “сувениро” і побігли далі.
Это по моему он же:
Да однозначно . Даже место похоже практически тоже, арка от собора Петра до Яня сета.
Чим приємно мандрувати машиною - вільність пересування. Виїхавши з Риги ми не думали про кінцевий пункт на сьогодні. Головне було - заночувати якнаймога ближче до дому, щоб ранком спокійно не поспішаючи доїхати. Повертатися до Вільнюса було не цікаво, дитинці аквапарку в Юрмалі та літа в Гурзуфі було явно замало, тому вирішили зробити фініш в курортному містечку Друскінінкай , про аквапарк якого ходила чутка як про найбільший в Європі. Адресу аквапарку я заздалегідь завів в iGO (який по Литві має назви вулиць та номери будинків навіть в невеликих містечках), готель має бути десь біля аквапарку, Друскінінкай як раз на кордоні з Білоруссю, тобто все як треба. iGO в Друскінінкаї таки трохи поблукало, бо намагалося провести нас до аквапарку пішохідними вуличками. Під'їхавши, побачили досить велику будівлю, з підземним паркінгом та безкоштовною стоянкою просто неба. Звісно обрали стоянку, бо пес його знає скільки той паркінг коштує, і чи не знадобиться знову дріб'язок на його сплату. Прихопивши найнеобхідніше, прямуємо до будівлі. Ліворуч аквапарк, праворуч готель. Вечоріє, що зробити в першу чергу? Розум переміг - йдемо до готелю. Де отримуємо повний комунізм: - паркінг для мешканців готелю безкоштовний; - аквапарк з суттєвою знижкою; - халати до аквапарку в номері, платити окремо за них не треба. Поки дівчата готуються до купання, я заїжджаю до паркінгу, ціни для "не мешканців" трохи кусаються. Вдягаємося в халати, і просто в капцях йдемо до аквапарку. Треба сказати, що аквапарк особливо не вразив, хоча відкрився він тільки наприкінці грудня 2006 року, але вже в декількох місцях помітно, що зроблений він нашими хлопцями , чи то на матеріалах зекономили, але декоративна фурнітура в деяких місцях зламана, в душовий маємо незначний але характерний аромат совкового басейну, дрібниці але око муляють. Втім не дивлячись на це, все більш менш пристойно. Відмінність від інших аквапарків - практично усі басейни першого поверху є одним великим басейном. Сказати, що аквапарк більший хоча б за юрмальський, я б не сказав, можливо так, а можливо і ні. Юрмальчане влітку розширяються на відкритій площадці, тут такого розширення нема. Втім, ми не потрапили до головної родзинки цього аквапарку - "банно- прачечного комплексу", який має біля 20 лазень різних народів. Фінська та російська лазні знаходяться в загальному комплексі,вхід до 18 інших лазень знаходиться за турнікетом. Пояснення до турнікету - тільки литовською, наскільки я зрозумів, турнікет призначений не для окремого збирання грошей, як наприклад за солярій в Юрмалі, а для відсіювання дітей, бо вхід туди має вікове обмеження. Діти та дорослі на вході отримують різні браслети, за допомогою яких можна слідкувати за часом знаходження в аквапарку. Розуміння цього механізму прийшло надто пізно, адже фото в проспекті та на сайті з цих лазень виглядають досить привабливо. Покинувши аквапарк, відправляємося вечеряти, отримуємо піцу, та невеличке непорозуміння з офіціанткою, ми збираємося рано ранком стартувати, тому в готелі замовили сніданок сухим пайком, офіціантка вибачається, що не знає чи можна це зробити і що не може пояснити нам це російською, я її заспокоюю і пропоную сказати це англійською. Дівчина спромоглася - “I'll cal my manager”. Втім розмова з менеджером не знадобилася і за 2 хвилини вона принесла нам наші сніданки. Відправляємося до номеру, яки невеликий, але новий та чистий. Одна проблема – замісць додаткового ліжка маємо два додаткових матраца під ліжками. І бідна доня проводить ніч на підлозі.
Ранком встаємо біля 5-ої ранку, сплачуємо карткою один! рахунок за готель, аквапарк, ресторан 321.80 лит або 653.48 гривень та 0.19$, що лишалися на моїй кредитці. Отримуємо жетон на виїзд з паркінгу і виходимо на вулицю, де температура зовсім трохи вища за 0 (на дворі 29 серпня). Рухаємося в напрямку до білоруського кордону, заправляємося по вінця бензином, на залишки литів заливаємо кавою себе та термоси. Чим відрізняються польські, литовські, латиські заправки від наших - це кавою з автоматів самообслуговування більш менш пристойної якості, при чому якщо в Польщі за автоматом ще був візуальний нагляд, то у братів прибалтів маєш відчуття повної довіри. Тому на згадку про це остання литовська фотка – з тракайською кавою, щоправда це не АЗС, а караїмська кав'ярня .
Ще чекаючи на піцу в Друскінінкаї я почав малювати маршрут на наступний день, і тоді вже стало зрозуміло, що 150 км від Вільнюса, яки ми зробили, фактично віддалили нас на 150 км і від Києва. Але повертатися назад, це не для нас и упевнено взяли маршрут на Гродно. Кордон зустрів нас майже повною відсутністю машин, литовців пройшли хвилини за дві, сябри були - сама щирість, митник збирався восени до Києва, добре з ним поговорили, і він ствердів мене в думці їхати через Мінськ, бо хоча я й мав досить докладний паперовий атлас з дорогами Білорусі, але надто багато виходило поворотів на цьому путі і надто маленький виходив виграш на них. За цими балачками, я не перепитав чи є на переході зелений коридор, отримав купу печаток в бігунку і спокійно виїхав без задньої думки. Зрадівши напрочуд швидкому переходу зазвичай дуже бюрократізованого білоруського кордону поволі просуваємося до Гродно на виїзді до якого нас підрізає військовий бусік і пропонує негайно повертатися на кордон, бо як виявилося митницю ми таки не пройшли і план "Перехват" вже майже оголошений. Пам'ятаючи, що в білорусів перезміна о 8-й ранку, і що жодної засади від кордону нам не зустрілося, я пролітаю назад ту саму відстань за лічені хвилини, пригальмовуючи тільки в населених пунктах. На кордоні нам повідомляють, що маємо проблеми і треба чекати що з нами робити, після майже годинного чекання нас пускають назад на кордон, де почекавши ще з півгодини біля стенду з написами, що роблять з тими, хто дає хабарів, мені нарешті повертають бігунок і я ще за годину, відстоюючи вже істотні черги проходжу усю нескладну білоруську бюрократію. До Гродно виїжджаєм вдруге десь об 11-їй ранку, втративши до біса часу. Немає худа без добра - цього разу встигаємо сфотографувати костел Св. Апостолів Петра та Павла в селищі Гожа, який дуже нагадує аналогічні в Польщі.
Далі витрачаємо більше ніж півгодини на проїзд повз Гродно і починаємо повертати згаяний час. Машин не багато, і не зважаючи на реконструкцію траси та кілька засад нам це вдається. Трохи заплутався в розв'язці на кільцевій Мінську, бо показника на Гомель не було, але зрозумів це одразу і на неї виїхав. Машин на кільцевій багато, знаків до біса, заблукати як ми не старались не вийшло і ось ми вже прямуємо на Бобруйськ. Багато білоруських АЗС за минулий рік отримали великі табло, на яких постійно змінюється ціна на бензин в різних валютах. На одній заправці пристойного вигляду зупиняємося, все виглядає напрочуд чудово, на ній навіть приймають картки. Є магазин, в якому витрачаємо кілька зайців, що я наміняв на митниці на не смачне морозиво та інші солодощі. Біля заправки безкоштовний для клієнтів будиночок з літерами "Ме" и "Жо" досить охайного вигляду, свіжий ремонт, склопакет тощо. Загадка, що в цьому будинку робить служниця? Не здогадаєтеся! Вона там сидить для того, щоб казати, що чоловічий туалет не працює і треба йти до вітру в сусідній сортир. З жіночим втім все гаразд, дівчатка виходять задоволені та здивовані зрослим рівнем сервісу в Білорусі. Далі все просто, окружні Бобруйська, Калінковічей та Мозиря, через Наровлю до Олександрівки-Вільчі. В Наровлі щоправда я дав коло кілометрів з 10, бо вирішив що пройду її навпростець, а не по кільцевій. В результаті під'їхав до шлагбауму забороненої зони і повернув назад питати дорогу. Язик - кращий GPS . Олександрівку-Вільчу проскочили швидко. Український шмат дороги поміж ними нарешті залатали мабуть вперше з 1986 року. О восьмій вечора під'їхали до Києва, але після >10 днів Європи, соватися в Київ в робочий день я не ризикнув. Бо минулого року після 17 годинної подорожі Рига-Київ в'їхали в місто в сильну зливу, нахабство київських водіїв навіть за таких погодних умов було просто разючим. Тому сіли, добре повечеряли перед самим містом і спокійно о десятій вже були на Позняках.
І ось, на півдорозі до Тракаю нам назустріч прямує українська машина. На жаль я її побачив тільки в дзеркала, коли мала с дружиною разом зойкнули "Кияни!!!". Перед самим виїздом з Риги я переглядав AutoUA , тому коли побачив Октаву, одразу второпав, що це може бути тільки Леший . Рух був надто жвавий, до развороту було їхати далеко, тому так і не здибалися .
Следующий раз, зная, что соконфетники едут примерно в одни и те же места, надо бы телефонами обмениваться А я не усек в плотном потоке земляка! Голодный я был, в отличие от Вас, и думал только о жареной карке и темном браварском !
Следующий раз, зная, что соконфетники едут примерно в одни и те же места, надо бы телефонами обмениваться
Однозначно . Просто когда я читал топик, ты уже был в Литве, так что обмениваться было уже поздно.
А я не усек в плотном потоке земляка!
Я бы тоже не усек, если бы не малая, она у меня успевает разглядывать номера всех встречных машин, успела заучить и старые и новые номерные знаки всех областей Украины, единственная проблема, по которой лазит в атлас - номерные знаки до 1997 года .
Это по моему он же:
Да однозначно . Даже место похоже практически тоже, арка от собора Петра до Яня сета.
Но на твоей фотке котяра старше на год. Название не помню, но вроде эта арка выходит на скульптуру "Бременские музыканты". Кста, этот котяра не ласковый, его после нас попытался какой-то немец погладить, ужас, тот его так полоснул по руке, до кровищии.
Но на твоей фотке котяра старше на год.
Тсс, не старше . Моя фотка кота за 2006-й год. В 2007 его тоже гоняли, но не фоткались.
Вот спасибо тебе Даугава. Прочитал все одним махом, благо не пришлось, как другим, ждать поденных отчетов. Сам вырос в Ильгуциемсе, знаю там один такой длиннющий дом. Это тот что на Буллю у ж-д переезда (бывшая Терешкова?)
Отчет о Латвии зачетный. Разве что в Рундале не заехали и в Домский собор не зашли.
Вот спасибо тебе Даугава.
нау пар ко .
Это тот что на Буллю у ж-д переезда (бывшая Терешкова?)
Да он самый 35а . Всего-то 10 подъездов, даже с придатком 35б всего 12 . В Киеве есть дома подлиннее
Отчет о Латвии зачетный. Разве что в Рундале не заехали и в Домский собор не зашли.
Спасибо на добром слове. В Домском были и не один раз, просто цифровых фоток нет. В Рундале мне ехать отсоветовали, с советских времен говорят замок сильно ухудшился . Я не стал портить старые впечатления, а жена с дочкой подождут, когда там жизнь наладится, мы в Латвии не в последний раз . Хотя мимо Рундале в 10км проезжали аж 2 раза, а до Бауского замка, так вообще меньше 1км. Ссылки для интересующихся: Рундале Бауска Если ехать из Риги в Литву (Каунас,Вильнюс) или наооборот, то весьма удобные места для попутного туризма. Ни разу не был на Балтийском море, сплошные заливы, очень хочется исправить старые впечатления о Вентспилсе, как о грязном и неумытом городе имени взрывающихся танкеров, да и вообще нужно по Латвии еще ездить и ездить .
А этим летом собираетесь ехать???Не в курсе, трудно на море найти недорогую комнатку (домик) с кухней где-то на июль?
В Рундале был лет 5 назад, мне показалось, что там все в порядке, потолки не текут, гобелены не обваливаются. Думаю и сейчас там в Ок.
Вентспилс за последние 10 лет очень преобразился, пляж обустроен лучше чем в Юрмале, город мне чем то напомнил Тракай и Палангу. Тротуарчики из кирпичиков, красивые клумбочки, очень качественные и бесплатные аттракционы-качели-карусели для детей в центральном парке и на пляжу. К сожалению нет аналога улице Йомас в Юрмале с ее ресторанами. И когда сухогрузы-танкеры выходят из порта, если не повезло с направлением ветра, то дым сносит на пляж. Зато вода гораздо чище и прозрачней юрмальской. Рекомендую планировать встречу с Балтийским морем во второй половине июля. Выше всего шанс застать солнце и теплую воду (не в кране). Самые теплые дни обычно с 5-10 июля и до конца месяца. В июне дожди 100%. В Августе бывает по разному, прогнозировать невозможно.
А этим летом собираетесь ехать???Не в курсе, трудно на море найти недорогую комнатку (домик) с кухней где-то на июль?
Ехать то собираюсь, но традиционно в августе. Со снятием жилья ничем не помогу , личного опыта - ноль. На рижском взморье меня всегда может приютить дача родителей, оставшаяся сестре, а в Гурзуфе квартира жены .
Про Рундале говорили, что там оставили для осмотров всего пару комнат. Хотя возможно, это было временное явление, ибо в моем латвийском кругу общения достаточно много "негров", некоторые из которых делают слонов из мух. То что Вентспилс изменился к лучшему, я знаю, просто вот уж n лет не могу туда попасть .
тут контакты администрации Рундале (мыло, телефон) -в следующий раз сможете проверить http://www.rundale.net/59/
самые популярные порталы в Латвии где можно поискать дачу или квартирку в Юрмале на месяц это
вот только мне тяжело себе представить как вы будуте пару десятков вариантов обзванивать по международным тарифам, да и сможете ли выбрать себе что-то предварительно не посмотрев. как вариант, поручить выбор знакомым на месте или какой нибудь турфирме - наверно кто-то на таком специализируется... иначе мне трудно представить как можно выбрать место просто по адресу, не посмотрев на него. Да и с предоплатой возникает проблема.
Большинство хозяев предпочитает сдавать на сезон. наверно на месяц тоже получится. врядли кто-то станет заморачиваться на меньше недели.
Последний вариант - приехать и искать на месте. Бабушки с табличкой "сдам квартиру" у нас не стоят, но можно взять ту же газету или набрать телефонов в интернете и обзвонить-объехать десяток-два. Возможно понадобится одну ночь перекантоваться в гостинице, пока не подберете вариант. Вот такие у меня мысли по сабжу.
самые популярные порталы в Латвии где можно поискать дачу или квартирку в Юрмале на месяц это
вот только мне тяжело себе представить как вы будуте пару десятков вариантов обзванивать по международным тарифам, да и сможете ли выбрать себе что-то предварительно не посмотрев. как вариант, поручить выбор знакомым на месте или какой нибудь турфирме - наверно кто-то на таком специализируется... иначе мне трудно представить как можно выбрать место просто по адресу, не посмотрев на него. Да и с предоплатой возникает проблема.
Большинство хозяев предпочитает сдавать на сезон. наверно на месяц тоже получится. врядли кто-то станет заморачиваться на меньше недели.
Последний вариант - приехать и искать на месте. Бабушки с табличкой "сдам квартиру" у нас не стоят, но можно взять ту же газету или набрать телефонов в интернете и обзвонить-объехать десяток-два. Возможно понадобится одну ночь перекантоваться в гостинице, пока не подберете вариант. Вот такие у меня мысли по сабжу.
Спасибо за сайты - меня сейчас больше всего интересует цена. В Риге у нас есть родственники, но как то мне не хочется как снег на голову на целый месяц у них останавливаться. Та к что в крайнем случае они могут и посмотреть
Вентспилс за последние 10 лет очень преобразился, пляж обустроен лучше чем в Юрмале, город мне чем то напомнил Тракай и Палангу. Тротуарчики из кирпичиков, красивые клумбочки, очень качественные и бесплатные аттракционы-качели-карусели для детей в центральном парке и на пляжу.
Был в Вентспилсе прошлым летом. Могу 100% подтвердить, что городок очень понравился, чистый и опрятный, весь в цветах. Рядом чудесный лес с обилием землянки и черники. К сожалению не очень повезло с погодой, было прохладно, не купались но загорали пару дней. Один ощутимый минус у этого городка, скучновато. Вечером практически все закрыто. Приходилось коротать белые ночи дома за пивом Главное успеть купить пиво до 10 вечера, потому что после 10 в магазинах не продают алкоголь. Не скажу что это плохо, но для нашего человека необычно
да, вечерняя программа это проблема всех Латвийских городов кроме Риги и Юрмалы летом.
Відповісти
Поперед.
Зміст
Наступ.
Гілками
. Кожного разу їздимо різною дорогою, мої дівчата (дружина з донькою) давно вимагали туру по Європі, часу займатися Шенгеном в мене не було, тому вирішили зробити міні круїз прихопивши Литву та Польщу.
на світлофорі в Миколаїві, та насадили решіткою радіатору на дошку з багажника миколаївця, що зупинився на першому в в'їзді в місто світлофорі. Треба сказати, що в Крим їхали колоною з трьох машин, і в'їхала в мене друга машина колони, тоді я зрозумів, чому менш досвідченого водія далекобійники пускають вперед 
, яки не звертають на нас жодної уваги. Вузенькою польською доріжкою прямуємо на Замосць. Багато сіл, дорога незнайома, готель “Orbis”, що запропонував нам iGO в темряві ми не побачили і зробивши три кола по центру міста зупинилися біля першої підсвіченої реклами Hotel. Досить “совковий” та старий зовні, але цілком пристойний для відпочинку готель “Renesans”, двомісний номер з додатковим ліжком , сніданком на трьох та паркінгом обійшовся в 263 PLN. Платив карткою, спочатку своєю, потім дружини – ефект нуль. Я тупа потвора забув попередити банк, що іду за кордон. Добре, що дзвінок на початку першої за Києвом в неділю до банківської підтримки вирішив проблему за хвилину, ще одна спроба – і за готель сплачено.
.
литовский, английский.Хотя в Вильнюсе в кафе, когда мы начали отвечать на украинском, с нами заговорили по-русски.Просто в Вильнюсе русских больше.
їдять не багато). За минулий рік в Lido чергові погіршення – паркування платне (суто символічно – здається 20 сантим), але все одно – машин стає ще більше, і для паркування місце треба шукати.
, личного опыта - ноль. На рижском взморье меня всегда может приютить дача родителей, оставшаяся сестре, а в Гурзуфе квартира жены 
