Буенос-Айрес. Записки дилетанта / Інші подорожі

ось туточки Знаходяться кілька видів аргентинської столиці.

А тепер - пара слів.

У Буенос-Айресі я був зовсім недовго. Тому, звісно, бачив небагато, і можливо, не бачив чогось такого, «ізюмінку».
Тим не менш, враження, звичайно, склалися. Вони різні.
Місто – безумовно, цікаве. Абсолютно американське, з чітко розпланованими прямокутними кварталами, які іноді перерізають «діагоналі» (так і називаються), хмарочосами, монументами.

Місто величезне, і в ньому живе близько третини всього населення Аргентини.
В жодному іншому місті світу немає такого скупчення театрів, як на авеніда Морьєнтес. Разом із величезним оперним театром «Колон», що біля Обеліску, вони складають враження, що Буенос-Айрес – це театральна столиця, принаймні, Латинської Америки. І десь так воно і є.

Є просто шикарні вулиці і квартали, які залюбки показують гостям. І поруч, на іншому боці вулиці – бомжі, сміття, бруд, у сусідньому кварталі можуть серед білого дня пограбувати… Як тільки зайде сонце, наприклад, на всіх вулицях з’являються сортувальники сміття, які за хвилину до приїзду машини-сміттєвоза моментально розсортовують те, що викидають добропорядочні громадяни (коробки-скло-одяг і т.д.), і зграями зникають. При цьому в центрі, на Реколеті, у Палермо (район міста), у Сан-Тельмо можна абсолютно безпечно гуляти хоч усю ніч. У босяцькому районі Ла Бока («Бока Хуніорс» звідти) є вуличка Камініто з веселенькими розфарбованими будиночками, там безпечно. А поруч – натуральний розгул вуличної шпани.

Мені хотілося відчути, яке це місто насправді. Не знаю, чи вдалося.

Танго – з одного боку, міф. Танго на вулицях, у танго-барах і клубах (мілонгах) танцюють професіонали, зароблячи гроші. І роблять це дуже красиво. Іще увечері на уїк-енд танго танцюють усі бажаючи на розі Дефенса і Умберто Прімо у районі Сан-Тельмо.

Місто – різне, наповнене гордими, проте сердечними і щирими людьми. Там не буде інженер чи журналіст їздити в автобусі (колектіво), хоча автобуси працюють дуже чітко, порівняно дешеві, ходять скрізь і є нічні маршрути. Не прийнято. Там зустрічаються поїзди метро (субте), в яких, мабуть, їздив іще Борхес студентом. Там є шикарні парки і цілі величезні райони злиднів. А у дворах звичайних «наших» на вигляд будинків дуже часто є басейни.

Там не подають мате в кафе і ресторанах. Просто не подають. Тому що мате потрібно розділити у сім’ї, чи у компанії. Мате можуть запропонувати цілком незнайомі люди, і відмовлятися негоже.

Там не прийнято говорити про політику. Просто не прийнято. Але про футбол – обов’язково. Якщо ти знаєш, що Марадона колись грав за «Бока Хуніорс» (чемпіон цього сезону, блакитно-жовті кольори форми і крісел на стадіоні) – цього вже достатньо.

Вуличні ринки (наприклад, на Дефенса) тут не так місце куплі-продажу, як життя. З індіанськими танцями, виставами вуличних акторів, концертами вуличних оркестриків і груп.

«Портеньос» дуже люблять своє місто, його подекуди безалаберність, трошки бруду і смороду (як без цього?), його історію, і його сучасність, хоча і ставляться до цього і просто, і серйозно водночас.