Моральный ущерб в материальном эквиваленте? / Закон, страхування та кредити

Стаття 23. Відшкодування моральної шкоди
1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
2. Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
5. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 22.12.2005 р. N 3261-IV)

Коментована стаття має назву "Відшкодування моральної шкоди", хоча стосовно моральної шкоди, на наш погляд більш підходить слово "компенсація", оскільки відшкодування моральної шкоди в натурі є неможливим у зв'язку із особливостями самої моральної шкоди. Поряд із поняттям "моральна шкода" в практиці часто застосовується термін "немайнова шкода". Поняття "моральна шкода" стосується фізичних осіб, а "немайнова шкода" - юридичних осіб. Подібне бачення має і Верховний Суд України (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

Особа (фізична або юридична) має право вимагати компенсації завданої їй моральної шкоди в будь-якому випадку порушення її прав, незалежно від того, чи передбачене таке право договором або законом. Разом з тим, певними нормативними актами прямо передбачається можливість потерпілого вимагати компенсації завданої йому моральної шкоди. Так у ЦК таке право передбачено, зокрема, ст. 216, 225, 227, 611, 700 тощо. До спеціальних законів, які закріплюють можливість вимагати компенсації моральної шкоди, відносяться закони України "Про телебачення і радіомовлення" (ст. 59), "Про боротьбу з корупцією" (ст. 15), "Про авторське право і суміжні права" (ст. 52) та ін.

Частина 2 коментованої статті надає широке тлумачення поняття моральної шкоди. Моральна шкода може виражатися у фізичному болі і стражданнях, які особа зазнала внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. В даному випадку, на наш погляд, фізичні страждання самі по собі не є моральною шкодою, але є підставою виникнення моральної шкоди у особи. Моральна шкода полягає також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Судова практика розділяє поняття "моральна шкода" та "немайнова шкода". Так під моральною шкодою Пленум Верховного Суду України розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, розуміються втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до положень частини 3 коментованої статті, моральна шкода може бути відшкодована (компенсована) будь-яким способом. Найбільш розповсюдженим способом компенсації моральної шкоди є грошова компенсація. Потерпілий оцінює суму грошей, яка є достатньою для нівелювання, загладжування тих душевних страждань або втрат немайнового характеру, яких він зазнав у зв'язку із порушенням його права. Крім грошової компенсації за згодою сторін або за рішенням суду моральна шкода може бути компенсована шляхом надання іншого майна (наприклад, автомобілю, ювелірних прикрас, нерухомості тощо) або в інший спосіб (наприклад, шляхом надання потерпілому на безкоштовній основі послуг (перукарських, туристичних тощо).

Розмір відшкодування моральної шкоди одразу оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві. Остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом. Визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди є непростою справою, оскільки докази рівня душевного страждання або немайнових втрат особи можуть бути лише непрямі.

Коментована стаття встановлює певні критерії, які суд має оцінювати при визначенні розміру моральної шкоди. До таких критеріїв відносяться:

- характер правопорушення (це може бути адміністративний проступок, злочин як середньої тяжкості, так і тяжкий, інше порушення цивільних прав, яке не є злочином або проступком. Оцінці також має підлягати об'єкт порушення, тобто на що правопорушення було спрямоване - на життя та здоров'я чи на майно самого потерпілого або близьких йому осіб тощо);

- глибина фізичних та душевних страждань, яка визначається в залежності від особистих властивостей психіки потерпілого та характеру шкоди, яка йому завдана;

- погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації (тут мова йдеться як про професійну працездатність потерпілого, так і про інші навички, які втрачаються внаслідок, наприклад, заподіяння шкоди здоров'ю);

- ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування. За загальним правилом вина є підставою для відшкодування моральної шкоди. Отже суд має брати до уваги як форму вини завдавача шкоди (умисел або необережність), так і наявність вини самого потерпілого. Випадки компенсації моральної шкоди незалежно від вини завдавача шкоди встановлюються ст. 1167 ЦК;

- інші обставини, що мають істотне значення (тривалість страждань, істотність вимушених змін у способі життя потерпілого, можливість усунення негативних наслідків, які виникла в результаті посягання на права особи тощо).

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватися вимоги розумності та справедливості. Отже розмір відшкодування, що присуджується, не може бути надмірним та має кореспондувати глибині та силі страждань, які мав потерпілий у зв'язку із порушенням його прав, а також відповідати поведінці завдавача шкоди.

Компенсація моральної шкоди проводиться незалежно від відшкодування майнової шкоди. Хоча на практиці часто позови про відшкодування майнової шкоди та компенсацію моральної шкоди подаються одночасно, такі вимоги можна і розділити. Факт завдання майнової шкоди та її розмір не впливає на можливість вимагати компенсації моральної шкоди.

Частина 5 коментованої статті встановлює загальний порядок компенсації моральної шкоди, яка здійснюється одноразовим платежем. Договором або законом може бути передбачений інший спосіб компенсації моральної шкоди, наприклад, у формі систематичних виплат. Так, наприклад, відповідно до ст. 1168 ЦК, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

http://debt.at.ua/load/komentar_do_civil...kodi/51-1-0-194
---------
Drunkard, спасибо

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Про судову практику в справах про відшкодування
моральної (немайнової) шкоди
N 4 від 31.03.95 м.Київ

{ Із змінами, внесеними згідно з Постановами
Пленуму Верховного суду
N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001
N 1 ( v_001700-09 ) від 27.02.2009 }

Відповідно до положень Конституції України ( 254к/96-ВР ), зокрема статей 32, 56, 62 і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів. ( Абзац преамбули в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
Як свідчить судова практика, суди в основному правильно застосовують норми законодавства, які регулюють зазначені питання. Поряд із цим в окремих випадках припускаються помилок, рідко застосовують чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, неповно з'ясовують наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, недостатньо обгрунтовують її розмір, допускають порушення процесуальних норм. ( Абзац преамбули в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
Враховуючи це, а також, що при розгляді таких справ в судах виникли питання, які потребують роз'яснення, Пленум Верховного Суду України П О С Т А Н О В Л Я Є:
1. Звернути увагу судів на те, що встановлене Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди. ( Пункт 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
Відповідно до ст. 9 Конституції ( 254к/96-ВР ) чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Зокрема, до них належить ратифікована Верховною Радою України Конвенція про захист прав людини та основних свобод ( 995_004 ), яка, як і інші міжнародні договори, підлягає застосуванню при розгляді справ судами. ( Пункт 1 доповнено абзацом другим згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
2. Роз'яснити, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема:
- коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції ( 254к/96-ВР ) або випливає з її положень;
- у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (далі - ЦК) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону "Про інформацію" ( 2657-12 ), ст. 44 Закону "Про авторське право і суміжні права" ( 3792-12 );
- при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" ( 1023-12 ) чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
( Пункт 2 в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
3. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. ( Пункт 3 доповнено абзацом третім згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
4. Відповідно до ст.137 ЦПК ( 1502-06 ) у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
При недотриманні позивачем зазначених вимог настають наслідки, передбачені ст.139 ЦПК ( 1502-06 ).
( Пункт 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
5. Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. ( Абзац перший пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. ( Абзац пункту 5 в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством. ( Абзац пункту 5 в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
6. При застосуванні норм Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) (далі - КЗпП) щодо порядку розгляду трудових спорів у справах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові у зв'язку з виконанням трудових обов'язків, суди повинні виходити з того, що за змістом ст. 124 Конституції ( 254к/96-ВР ) потерпілий має право звернутися з такими вимогами до суду безпосередньо.
Суддя не вправі відмовити особі у прийнятті заяви з такими вимогами лише з тієї підстави, що вона не розглядалася комісією по трудових спорах.
( Пункт 6 в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
7. За змістом ст. 440-1 ЦК ( 1540-06 ) та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб. ( Пункт 7 в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
8. ( Абзац перший пункту 8 виключено на підставі Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
За моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132-134 КЗпП ( 322-08 ), якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого (наприклад, ст.47 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12).
9. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
( Пункт 9 в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
10. Судам слід мати на увазі, що у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.
На осіб, які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром), відповідно до статей 174, 451 ЦК ( 1540-06 ) покладається солідарна відповідальність по її відшкодуванню.
При заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Відповідно до ст.454 ЦК ( 1540-06 ) розмір відшкодування моральної шкоди може бути зменшений судом з урахуванням ступеня вини заподіювача і потерпілого та майнового стану відповідача (громадянина).
10-1. При розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції ( 254к/96-ВР ) судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб. Така шкода за наявності необхідних підстав може бути відшкодована на підставі ст. 440-1 ЦК ( 1540-06 ) чи іншого законодавства.
При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність" ( 2135-12 ). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
( Постанову доповнено пунктом 10-1 згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
11. При вирішенні спорів про відшкодування моральної шкоди, заподіяної особі поширенням відомостей, які не відповідають дійсності і порочать її честь, гідність та ділову репутацію, необхідно враховувати роз'яснення, які дав Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 вересня 1990 року N 7 ( v0007700-90 ) "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" (зі змінами, внесеними постановами Пленуму від 4 червня 1993 р. N 3 ( v0003700-93 ), від 31 березня 1995 р. N 4 ( v0004700-95 ), від 25 грудня 1996 р. N 14 ( v0014700-96 ) та від 3 грудня 1997 р. N 12 ( v0012700-97 ). ( Абзац перший пункту 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
Зокрема, судам слід мати на увазі, що у справах про спростування відомостей, поширених засобами масової інформації (в пресі, по радіо і телебаченню), як відповідачі до участі притягаються автор, орган засобу масової інформації, що їх поширив, а у передбачених законом випадках, і відповідна службова особа цього органу, які й несуть обов'язок по відшкодуванню заподіяної моральної шкоди відповідно до ступеня вини кожного з них. Якщо позивач не бажає притягати когось з них до відповідальності, на решту заподіювачів моральної шкоди покладається обов'язок по відшкодуванню тієї її частини, яка відповідає ступеню їх вини. В разі, коли орган масової інформації не називає автора, суд виходить з того, що вину за поширення зазначених відомостей цей орган взяв на себе.
На відповідача може бути покладено обов'язок по відшкодуванню заподіяної моральної шкоди, не тільки тоді, коли суд задовольнив вимоги позивача про спростування поширених відомостей, а й тоді, коли відповідач спростував їх добровільно. Відповідно до ст.42 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" ( 2782-12 ) і ст.48 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ), на органи масової інформації, їх працівників і автора не може бути покладено обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди за публікацію чи поширення відомостей, які не відповідають дійсності, якщо вони містились в офіційних повідомленнях чи були одержані від інформаційних агентств чи прес-служб державних органів та органів об'єднань громадян або є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим засобом інформації (з посиланням на нього), офіційних виступів посадових осіб державних органів, виступів народних депутатів, або містилися у авторських виступах, які передаються в ефір без попереднього запису.
Критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Однак якщо при цьому допускаються образа чи порушення інших захищених законом прав особи (розголошення без її згоди конфіденційної інформації, втручання в приватне життя тощо), то це може тягти за собою відшкодування моральної шкоди. ( Абзац четвертий пункту 11 в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
Звернути увагу судів на те, що ст. 17 Закону "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" ( 540/97-ВР ) передбачено певні особливості їх відповідальності за заподіяну моральну (немайнову) шкоду. ( Пункт 11 доповнено абзацом п'ятим згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
При вирішенні спорів про відшкодування моральної (немайнової) шкоди за позовами органів державної влади, місцевого самоврядування, офіційних осіб (наприклад, зареєстрований кандидат у депутати) чи посадових осіб до засобів масової інформації судам слід мати на увазі, що за змістом ч. 4 ст. 17 зазначеного Закону ( 540/97-ВР ) з'ясуванню підлягають наявність злого умислу журналіста або засобу масової інформації, а також наслідки використання потерпілим можливостей позасудового (досудового) спростування неправдивих відомостей, відстоювання його честі й гідності та врегулювання конфлікту в цілому. ( Пункт 11 доповнено абзацом шостим згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
Під злим умислом журналіста чи засобу масової інформації необхідно розуміти такі їх дії, коли вони перед поширенням інформації усвідомлювали її неправдивість (недостовірність) або неправомірність інших дій (поширення конфіденційної інформації щодо особи без згоди останньої тощо). ( Пункт 11 доповнено абзацом сьомим згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
Вирішуючи питання про можливість покладення на журналіста і засіб масової інформації солідарної відповідальності та міру вини кожного, суд має виходити із загальних засад ЦК ( 1540-06 ). ( Пункт 11 доповнено абзацом восьмим згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
12. Звернути увагу судів на те, що положення ст.24 Закону України "Про захист прав споживачів" ( 1023-12 ) щодо одночасного вирішення судом вимог споживача про захист його прав і відшкодування моральної шкоди не виключають можливості пред'явлення окремого позову про відшкодування цієї шкоди (наприклад, коли вимоги були задоволені без судового розгляду, але допущена тяганина).
Згідно з тим же законом ці справи можуть бути підсудні за вибором споживача районному (міському) суду за місцем проживання споживача, за місцем знаходження відповідача, за місцем заподіяння шкоди або за місцем виконання договору.
13. Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП ( 322-08 ) (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, передбачені укладеним сторонами контрактом, які погіршують становище працівника порівняно з положеннями ст. 237-1 КЗпП ( 322-08 ) чи іншим законодавством, згідно зі ст. 9 КЗпП є недійсними.
( Пункт 13 в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
14. Відповідно до ст.13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" ( 266/94-ВР ) питання про відшкодування моральної шкоди у зазначених випадках та її розмір вирішується за заявою громадянина ухвалою суду першої інстанції, який розглядав кримінальну справу або якому вона мала бути підсудна.
Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
15. Судам слід мати на увазі, що на правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню не поширюється, в тому числі й на ті випадки, коли позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи фізичних страждань від раніше вчинених неправомірних дій. Однак моральна шкода підлягає відшкодуванню, якщо неправомірні дії (бездіяльність) відповідача, що завдають позивачеві моральних або фізичних страждань, почалися до набрання законної сили актом законодавства, яким встановлена відповідальність за заподіяння такої шкоди, і продовжуються після набрання цим актом чинності.
16. До вимог про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням відомостей, що не відповідають дійсності і порочать честь, гідність чи ділову репутацію фізичної або юридичної особи, згідно з ч.3 ст.7 ЦК ( 1540-06 ) застосовується строк позовної давності в один рік. До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, - тримісячний строк (ст. 233 КЗпП ( 322-08 ). До інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст.83 ЦК ( 1540-06 ) не застосовуються. ( Пункт 16 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
16-1. Відповідно до ст. 24 ЦПК ( 1501-06 ) спори про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підвідомчі суду, якщо хоча б однією зі сторін у них є громадянин (фізична особа).
Суду підвідомчі також спори між юридичними особами про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, якщо ці вимоги взаємопов'язані з іншими вимогами, вирішення яких віднесено до відання суду загальної юрисдикції (наприклад, про спростування поширеної інформації та відшкодування у зв'язку з цим заподіяної моральної шкоди).
Підсудність справ даної категорії визначається за правилами ст. 125 ЦПК ( 1502-06 ), тобто за місцем знаходження відповідача, крім випадків, коли позивачеві надано законом право вибору підсудності.
( Постанову доповнено пунктом 16-1 згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
17. З метою забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи, суддя повинен провести ретельну підготовку її до розгляду. Зокрема, в строки встановлені ст.146 ЦПК ( 1502-06 ), вчинити всі необхідні підготовчі дії, передбачені ст.143 цього ж Кодексу ( 1502-06 ), залежно від конкретних обставин справи, витребувати від позивача подання доказів про порушення його законних прав і заподіяну моральну шкоду, надіслати відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів і зажадати від нього письмових пояснень щодо заявленого позову, а за наявності заперечень проти нього - подання доказів, що їх підтверджують.
17-1. Виходячи з правил статей 4, 5 ЦПК ( 1501-06 ) і статей 28, 49, 50 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 ) (далі - КПК) потерпілий, тобто особа, якій злочином заподіяно моральну шкоду (внаслідок посягання на здоров'я, честь, гідність, знищення майна, позбавлення годувальника тощо), має право пред'явити позов про її відшкодування у кримінальному процесі або в порядку цивільного судочинства.
У кримінальній справі вимоги про відшкодування моральної шкоди розглядаються і вирішуються судом за умови, що особу, якій її заподіяно, визнано в установленому законом порядку потерпілим та цивільним позивачем і що у справі є письмова заява, яка за змістом відповідає ст. 137 ЦПК ( 1502-06 ). У тих кримінальних справах, які відповідно до ст. 27 КПК ( 1001-05 ) порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, вимоги про відшкодування моральної шкоди можуть бути викладені у скарзі про порушення кримінальної справи.
У разі, коли до надходження кримінальної справи до суду особа не була визнана потерпілим і цивільним позивачем, ці питання мають бути вирішені у стадії віддання обвинуваченого до суду або відповідно до вимог ст. 296 КПК ( 1003-05 ) у підготовчій частині судового засідання.
( Постанову доповнено пунктом 17-1 згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
18. При розгляді справ про відшкодування моральної шкоди суди мають виявляти і всебічно з'ясовувати причини й умови, що призводять до порушення прав фізичних і юридичних осіб та заподіяння їм моральної шкоди, і реагувати на них окремими ухвалами.
18-1. Рекомендувати судам при вирішенні справ даної категорії враховувати відповідні роз'яснення, які містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України (із внесеними до них змінами) від 27 березня 1992 р. N 6 ( v0006700-92 ) "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" та від 12 квітня 1996 р. N 5 ( v0005700-96 ) "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів. ( Постанову доповнено пунктом 18-1 згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )
{ Пункт 19 втратив чинність на підставі Постанови Верховного Суду N 1 ( v_001700-09 ) від 27.02.2009 }
Голова Верховного Суду України В.Ф.Бойко
Секретар Пленуму Верховного Суду України М.П.Селіванов

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95